Великолепетиська громада
Херсонська область, Каховський район
gov.ua місцеве самоврядування України
  Пошук

Історичні відомості Великої Лепетихи

Дата: 08.09.2021 16:29
Кількість переглядів: 40

 

Географічні координати:

47°09′49″ с. ш. 33°56′17″ в. д.HGЯO

Площа 10,54 км²

Висота центру 85 м

Часовий пояс UTC+2:00летом UTC+3:00

Телефонний код  +380 5543

Поштовий індекс 74500

Цифрові ідентифікатори:

Автомобільний код BT, НТ / 22

КОАТУУ 6521255100

КАТЕТТО  UA65060030010012132

Колишній районний центр Великолепетиського району Херсонської області.

Розташоване на лівому березі Каховського водосховища. Велика Лепетиха – смт з 1954 року, центр громади, розташоване на лівому березі Каховського водосховища. Є пристань. Відстань до обласного центру – 153 км.1

За часів Запорізької Січі на місці нинішньої Великої Лепетихи знаходилися зимівники запорожців, які займалися рибальством та мисливством.

Селище засноване на підставі ордеру № 216 князя Платона Зубова 29 березня 1795 року2.

«Верстами 10 ниже Золотой Балки на левом берегу Днепра расположено многолюдное волостное село Мелитопольського уезда Малая Лепатиха, а 5 верстами еще ниже, другое волостное село Великая Лепатиха; основание обеим селениям положено в 1795 году французскими эмигрантами»3.

Зарахована А. А. Скальковським до старообрядницьких поселень.

Назву отримала від річки Лепатиха, яка протікала біля підошви гори, на якій стоїть село. Річка Лепатиха або Лепатишка, в старовину Лабодиха впадала в Дніпро, і часто зовсім пересихала4. По її берегах колись ріс будівельний ліс, але у ХІХ ст. річка була занесена піском5.

Заснував село Велику Лепатиху французький емігрант, граф Марі-Габріель-Флоран-Огюст (Гаврило Агустович) де Шуазьоль-Гуффьє, в Росії також Гаврило Августович; 1752 –1817) – граф, дипломат, посол Франції в Османській імперії з 1784 року, член Французької академії, археолог, дослідник і колекціонер грецької давнини, художник, автор книги «Живописна подорож по Греції». Завдяки одруженню на казково багатій останній представниці роду Гуфьє став дуже багатим, але був змушений до прізвища Шуазьоль через дефіс добавити Гуфьє. Саме до роду Гуфьє належав у 16 ст. прототип маркіза Карабаса у казці Шарля Перо Кіт у чоботях маркіз Караваза. Велику французьку революцію 1789-1799 років Шуазель-Гуфье зустрів вороже,  і  у супроводі дітей і їх гувернера абата Ніколя в червні 1793  р.  втік у Росію. Катерина ІІ  призначила йому велику  пенсію, землю під заснування Великої Лепатихи, старший син отримав чин поручика гвардії, молодший відправлений до кадетського корпусу.

Однак Катерина II швидко розчарувалась в Шуазьоль-Гуфьє: його відлучили від двору. Дозволялося з`являтись там лише на самі великі свята6.

Перших 580 душ селян обох статей з українських губерній заснованого ним села Шуальоль-Гуфьє купив на невільничому ринку у Каховці. Вони знайшли тут гайдамаків, що жили в землянках.

Неподалік від села протікала Конка, проте його мешканці переважно брали воду з колодязів, яких було близько 40 глибиною 10-23 сажені. Місцевість являє собою рівнину 20 верст довжини, і 12 ширини7.

Є свідчення, що Шуазьоль-Гуфьє просив перших жителів Великої Лепатихи перекривати дахи їх хатин не соломою, а черепицею. При чому за його кошт. Але селяни відмовились боячись підвищення податків. За ревізією 1795 р. в селі - 168 душ чоловічої статі.

В епоху правління Павла I граф був причислений в число «жертв» попереднього царствування. Від нового імператора Шуазьоль-Гуфьє був призначений головним директором Імператорських бібліотек з чином титулярного радника, і президентом  Імператорської академії мистецтв. 30 квітня 1796 р. Найвищим Указом було наказано про «прийом від графа Шуазьоль-Гуффьє відведеної йому в Таврійській області землі при урочищі Лепатиха і всіма на ній закладами з належним описом у казенне відомство»; натомість графу було виділено маєток - «село Хотечев з належними до нього селами» у Володимирському повіті Волинської губернії. Як наслідок, інша назва села Казенне.

На початку 1800 року його усунули від служби і вислали до маєтків у Литві. В березні 1802 року він повернувся на батьківщину, був поновлений в правах, вдруге став членом французької академії наук, отримав чин генерал-лейтенанта, і став пером Франції. Останні роки життя займався систематизацією зібраних археологічних матеріалів, закінчив написання «Voyage Pittoresque en Grèce». Помер у 1817 році.

В Росії залишився старший син — Октавій Шуазьоль-Гуфьє, правнуком якого був російський релігійний філософ Н. О. Бердяєв8.

Перші землевласники просили в 1796 році Катеринославського і Херсонського митрополита Гаврила Банулеску дозволу на побудову церкви, і той наклав таку резолюцію: «Дозволити просите лям влаштувати молитовний будинок, і, коли до священнодійства в цьому молитовному будинку все в готовності буде, видати рухомий антимінс». Але будівництво тоді не відбулося тому, що всі три просителя померли, а молодий син Шуазьоля отримав такий же наділ землі в Польщі і переселився туди. Проте в 1799 році був швидко споруджений молитовний дім св. Миколи. В 1807 році, по благословенню архієпископа Платона Любарського була побудована нова церква. Але будівля прийшла в непридатність, і була продана жителям с. Зеленого, а замість неї була побудована кам’яні п’ятиглава церква з дзвіницею Миколи Чудотворця була побудована прихожанами і освячена 25 березня 1863 року.

З 19 травня 1881 року  розпочата на іншій половині побудова нової кам’яної церкви св. Князя Олександра Невського.

Причт складав 2 священика і 2 псаломщика, які отримували утримання від казни 294 крб., і від прихожан 1900 крб. і 120 десятин землі. Один священик проживав у суспільному будинку, а інші у власних.

Прихід складався з одного села. Прихожани переважаючою частиною українці. Їх було 3145 осіб чоловічої статі, і 3221 жіночої. Духовенства 12 і 13, розкольників 11 і 7, сектантів 2 і 2, євреїв 216 і 198 відповідно9.

2 лютого 1784 р. на місці Кримського ханства указом Катерини II була утворена Таврійська область, один з повітів якої був названий Мелітопольським. Через слабку заселеність краю повіт довгий час не мав столиці, потім у 1796-97 рр. столицею було с. Великий Токмак, а з 1801 р. – Оріхів. 16 квітня 1838 р. с. Ново-Олександрівку перейменували в м. Мелітополь, і він став столицею повіту, до складу якого входило 24 волості, в тому числі Лепатиська.10

В кінці VIІІ — на початку ХІХ ст.ст. чисельність жителів – державних селян – збільшилася за рахунок переселенців: росіян з Курської, та українців з Чернігівської, Полтавської та інших губерній, і в 1822 р. досягла 2263 людини. А  з 1869 року і вихідців з Польщі.

В 1832 р. в селі налічувалося 1154 ревізькі душі, за якими було закріплено 21 тис. десятин зручної і 2,5 тис. десятин незручної землі.

Згідно з законом від 24 листопада 1866 р. про поземельний устрій державних селян великолепетисьці отримали право постійного користування відведеною в наділ землею. Щорічно вони повинні були вносити в скарбницю понад 16 тис. руб. державної оброчної податі. Сума всіх платежів досягала 25,4 тис. руб. Розмір платежів на ревізьку душу становив 13,3 руб. в рік. У 1886 р. державні селяни були переведені на становище селян-власників, їх зобов'язали викупити свої наділи. Село убожіло і розорювалось11.

У Великій Лепатисі у 1880 році в одному кутку відрізали по 7 десятин на 51 душу, які знаходились в далекій відлучці. Вони здавали свою землю в оренду, а якщо нею не розпоряджались, то здавала громада по 5 крб. за десятину.

Наділ до переділу не відбирався у вдови навіть після виходу заміж за стороннього.

У селі 72 садиби належали стороннім особам – євреям, та російським купцям і міщанам12.

На 1884 рік з 975 господарств 54 зовсім не засівали землі, 33 – до 5 десятин, 147 – до 10, 488 – до 25, 202 – до 50, 51 – засівало понад 50 десятин. Нерівномірно забезпечувалися господарства і сільськогосподарською технікою.   773 двори не мали жодного плуга, а 226 – ніяких орних знарядь, зате на решту господарств припадало 968 плугів і 70 косарок та жаток13.

У 1887 р. головним заняттям було хліборобство. Мешканці мали землі 12073 десятини. З якої 1033 десятини садибної, 67 під дрібним лісом, і 714 десятин незручної. По 10-му народному перепису було призначено на кожну душу по 8 десятин з садибою. Грунт і підґрунтя кам’янисті, але далі від села – чорнозем. Заможні засівають озимого хліба по 30-40 десятин. Хліб збирають косами і жатками, а молотять кам’яними катками. В селі 2 училища, позикоощадне товариство, 20 лавок, 2 ярмарки 1 березня і вересня: привіз становить 50000, а збут на 20000 крб. По суботах базари: привіз на 800, а збут на 200 крб.14

Найгірше жилося бідноті, яка потрапляла в кабалу до багатіїв. Восени в селі відбувалися десятки торгів, коли за несплату боргів з молотка продавалося майно селян. Куркулі за безцінь орендували землі бідноти. Так, у 80-х рр. XIX ст.  61 багатій села орендував у селян не тільки 2234 десятини їх власної землі, а й раніше орендовані общиною у сусідній волості ще 2456,5 десятини.

Кінець XIX – початок XX ст. відзначався деяким пожвавленням економіки. Основними заняттями жителів Великої Лепатихи були зернове господарство, тваринництво, рибальство, гончарство, праця по найму і випалення деревного вугілля. В селі діяло понад 65 торгівельних підприємств з товарооборотом в 600 тис. крб., кілька казенних винних лавок і льохів, чотири склади горілки. Відбувалися щотижневі базари, два щорічні ярмарки, куди прибували селяни з багатьох навколишніх сіл. Працювало кілька десятків вітряків, два парові млини, олійниця, вапнярня, дві чинбарні, бондарня, рибний завод, кам'яні кар'єри, дві лісові пристані, лісопильня, а також пристань для відвантаження хліба, яка в Таврійській губернії посідала друге місце після Каховки – 1841 тисяча пудів. Заробітки вантажників, яких налічувалося близько 100 чоловік, становили за сезон 80 – 100, а влітку і більше карбованців. Частина населення жила за рахунок гончарства, видобутку будівельного каменю тощо.

У 1853 р. в селі було відкрито однокласне училище міністерства народної освіти, а в 1867 р. - церковноприходська школа15.

У 1882 р. великолепетиською громадою було побудована прекрасна будова для 2-класного міністерського училище вартістю 10000 крб., яке до цього розміщувалось у приватних суспільних будинках16. Проте, внаслідок бідності спільноти, Велико-Лепатиське  училище мало погану учительську квартиру17.

Плата за навчання у міських училищах згідно положення 1872 року становила від 5 до 8 карбованців на рік, в повітових – 3 карбованці, як і у двокласних і однокласних сільських, причому в останніх плата бралась лише з учнів з інших населених пунктів; у міських двокласних – 5 карбованців, в центральних – 20 карбованців з пансіоном18. Середня вартість утримання сільських училищ у Мелітопольському повіті складала 386 крб.19 Один з важливих тоді виховних предметів в релігійному відношенні були співи, але за відсутності вчителів співів вони викладалися в дуже небагатьох школах, в тому числі у 2-й Великолепетиській20.

Земська однокомплектна школа почала діяти у 1883 р. За переписом 1884 р., з 6225 жителів села письменних нараховувалося лише 261 осіб, або 4,2 % населення.

12 листопада 1885 р. в церковній сторожці Великої Лепатихи була відкрита церковно-приходська школа21.

У 1886 р. у Великолепатиському народному училищі частково переробили, а частково змінити класні меблі22.

В Мелітопольському повіті з 63 законовчителів 1 законовчитель отримував по карбованцю за урок – близько 40 карбованців на рік23. Священику с. Велика Лепатиха Ігнатію Самарському була надана посада законовчителя у Великолепатиському початковому училищі. Був звільнений за його проханням вчитель Загоруйко, переміщений вчитель Великолепатиського училища у 2-ге Верхньобілозерське.24

По старанному ставленню до своїх обов’язків визнані у звітному році гідними визнання Таврійської губернської училищної Ради 5 законовчителів народних училищ, 18 вчителів і 5 вчительок, а саме законовчителі Великолепатиських училищ священики Самарський і Соловйов.25

Були зроблені перші кроки по влаштуванню при народних училищах повіту практичного навчання садівництву і городництву. З цією метою у літні канікулярні місяці 3 вчителя були відкомандировані для слухання сільськогосподарських курсів при Херсонському сільськогосподарському училищі.26

По Мелітопольському повіту Радою губернських училищ було засноване звання попечителів училищ. У Великій Лепатисі ним став селянин цього села Прокопій Бондаренко27.

В училищах початкової народної освіти у Таврійській Губернії у 1904 р. дівчата частіше ніж хлопчики вибували зі школи до закінчення курсу. Число тих, що закінчили, по відношенню до хлопчиків, що навчалися, становило 9,2%, а дівчат по відношенню до дівчат, лише 7%28. Найбільше значення у кількісному відношенні у справі розповсюдження грамоти належало земським школам, німецьким, церковно-приходським і школам грамоти. Усі ці школи разом взяті складають більше 85% від загальної кількості шкіл губернії. В них навчається 83% учнів. 13 частина усіх типів шкіл губернії складали земські, в яких навчається майже ½ всіх учнів. Друге місце по числу учнів займали церковно-приходські школи (17,7%). Учнів в них по зрівнянню з кількістю шкіл в 12 рази менше, ніж в земських. Вчительська праця була поставлена в гірші умови. Серед учительського персоналу був високий відсоток вчительок: 68,5% – для церковно-приходських і 43,7% – для шкіл грамоти.29 В Мелітопольському повіті найбільша кількість учнів припадала на земські сільські школи, проте їх відсоток (42,8) серед учнів в школах інших типів вже був значно нижчий, ніж у двох попередніінших повітах. Майже така ж кількість дітей навчалася і в школах духовного відомства – 38,5%. У тому числі 21,8% в церковно-приходських, і 16,7% - в школах грамоти. Німці складали серед населення Мелітопольського повіту 5,2%, а учнів в німецьких школах було 10%.30

Форми розповсюдження знань серед населення, яке не навчалося в школах були наступні: вечірні заняття, більшою частиною влаштовулись з чарівною лампою; безкоштовні бібліотеки, і бібліотеки-читальні. У Мелітопольському повіті кількість таких пунктів становила 3001, а кількість читань тут було, в тому числі зі світловими картинками, 268. Загальна кількість слухачів становила 35 500. В середньому на 1 читання було 115 слухачів31. У Мелітопольському повіті працювало 105 народних бібліотек. Кількість читачів становила 13730 осіб. На 1 бібліотеку в середньому 130.32

Кількість земських шкіл і учнів в них за 4 роки становила:33

Повіт

кількість шкіл

1900-1901 у. р.

1901-1902 у. р.

1902-1903 у. р.

1903-1904 у. р.

Мелітопольський

123

124

126

130

У 1906 р. у школах села навчалося 170 хлопчиків і 109 дівчаток.

Заклади початкової освіти за 1907-1908 навчальний рік мали такий склад:

№ пп

Місцевість

Населений пункт

Тип навч.

закладу

Мова викладання

Хлопців

Дівчат

Учнів

229

Велика Лепатиха

Земське училище І

російська

124

 

124

230

Велика Лепатиха

Земське ІІ училище

російська

60

 

60

231

Велика Лепатиха

Земське ІІІ училище

російська

71

1

72

232

Велика Лепатиха

2-хкласне училище

Міністерства освіти

російська

163

3

164

233

Велика Лепатиха

Церковно-приходська школа

Олександро-Невської церкви

російська

 

53

53

234

Велика Лепатиха

Церковно-приходська школа

Миколаївської церкви

російська

41

9

50

235

Велика Лепатиха

Школа грамоти

Олександро-Невської церкви І

російська

39

 

39

236

Велика Лепатиха

Школа грамоти

Олександро-Невської церкви ІІ

російська

 

44

44

237

Велика Лепатиха

Школа грамоти

Олександро-Невської церкви ІІІ

російська

45

 

45

238

Велика Лепатиха

Школа грамоти

Олександро-Невської церкви IV

російська

40

 

40

 

239

Велика Лепатиха

Школа грамоти

Миколаївської церкви І

російська

12

29

41

закрита

240

Велика Лепатиха

Школа грамоти

Миколаївської церкви ІІ

російська

23

27

50

241

Велика Лепатиха

Школа грамоти

Миколаївської церкви ІІІ

російська

27

11

38

242

Велика Лепатиха

Школа грамоти

Миколаївської церкви IV

російська

31

14

44

243

Велика Лепатиха

Школа грамоти

Миколаївської церкви V

російська

31

15

46

244

Велика Лепатиха

Школа грамоти

Миколаївської церкви

російська

30

12

42

Отже, у 1907-1908 навчальному році у 16 навчальних закладах Великої Лепатихи навчалось 737 хлопців і 218 дівчат. Майже 1000 дітей!34

У 1911-1912 навчальному році були знову відкриті Великолепатиська ІІІ і IV школи грамоти Олександро-Невської церкви Лепатиської волості, і закриті двокласні школи.35 

Середня кількість навчальних закладів на 1 учня Мелітопольського повіту становила:36

Повіт

земські школи

церковно-приходські училища

школи грамоти

німецькі школи

Мелітопольський

54,0

49,1

36,8

36,2

У 1913-1914 навчальному році у Мелітопольському повіті було шкіл:37

 

школи

учні

учні в селі

Було

459

670

30916

Стало

467

708

32596

 

 

школи

земські школи

церковно-приходські

Було

445

214

110

Добавилось

5

18

1

Продовжуваність курсу в однокласних школах Таврійської губернії тривала від 3 до 8 років. При цьому продовжуваність курсу більше ніж 4 роки навчання спостерігалась лише у німецьких школах. В інших (без шкіл грамоти) курс трирічний, або чотирирічний. Якщо взяти всі однокласні школи:

Термін навчання у роках

3

4

5

6

7

8

%

25,1

57,5

1,1

5,9

6,7

3,7

Якщо відкинути німецькі школи, то в інших 1211 (30,6%) мали трирічне, і 840 шкіл (69,4%) – чотирирічне навчання.38

В школах було багато другорічників:39

Кількість років навчання

земські школи

міські

церковно-приходські

російсько-татарські

3-річне

119

8

121

5

4-річне

508

47

83

23

Причини залишення на другий рік в 1912-1913 навчальному році:

Причини, які призвели до залишення

на другий рік

кількість залишених на 2-й рік

в сільських школах

у міських школах

кількість

%

кількість

%

Погані здібності і малий розвиток

2355

45

123

57,2

Трудність курсу

375

7,2

4

1,9

Неакуратне відвідання школи

995

19,2

44

20,5

Пізній вступ до школи і раннє припинення її відвідання

493

9,4

6

2,7

Хвороба

463

8,9

26

12,1

Малолітство

193

3.7

4

1,9

Різні інші причини

348

6,6

8

8,7

Всього:

5222

100

215

100

Були залишені 5437 учнів земських однокласних шкіл».40

У Мелітопольському повіті: 41

Причини, які призвели до залишення на другий рік

кількість залишених на 2-й рік

в сільських школах

у міських школах

кількість

%

кількість

%

Погані здібності і малий розвиток

604

46,2

 

 

Трудність курсу

74

5,7

 

 

Неакуратне відвідання школи

234

18,1

 

 

Пізній вступ до школи і раннє припинення її відвідання

176

13,5

 

 

Хвороба

149

11,4

 

 

Малолітство

24

1,8

 

 

Різні інші причини

43

3,8

 

 

Всього:

1307

100

 

 

У Великій Лепетисі містилася 14-а медична дільниця Мелітопольського повіту. Лікар, фельдшер і медична сестра повинні були обслуговувати 30 тис. населення. Часто спалахували епідемічні захворювання. Смертність серед населення, насамперед, дітей, була високою.

Жителі Великої Лепатихи приймали активну участь в 1-і Російській буржуазно-демократичній революції 1905-1907 рр.

Артюх Ісаак і Тригуб Тимофій Кузьмич приймали участь у повстанні на броненосці «Князь Потьомкін-Таврійський» 14(27) – 25 червня (8 липня) 1905 року, а після його закінчення тимчасово емігрували в Румунію.

Тяжке становище, політичне й економічне безправ'я викликали незадоволення трудящих села. Під впливом агітації та пропаганди, що їх провадила Мелітопольська організація РСДРП, у Великій Лепатисі  1905 року було створено соціал-демократичний гурток у складі земського начальника Броннікова, його співмешканки Єви Веніамінівни Мітковіцер, нотаріуса місцевого суду Миколи Георгійовича Терлецького, писаря Носова, земського страхового агента Лямцева. Його дружини і вчителя Дахна. Вони виступали на сходках і зборах бідноти, закликали до боротьби проти самодержавства, силою забирати поміщицьку землю, і не платити податки.

У грудні 1905 року біднота Великої Лепетихи разом з селянами навколишніх сіл розгромила Рогачицьку економію Великого князя Михайла Миколайовича. Кілька мітингів відбулося в червні – липні 1906 року, а 27-29 серпня серпня селяни виступили проти постою загону кінних стражників. 27 серпня натовп селян напав на них, і в сутичці вбив одного зі стражників. Біднота вигнала із села поліцію, розгромила казенні винні лавки, будинок священика. Цей стихійний виступ, що тривав п'ять днів, придушили війська з Херсона і Сімферополя. Почалися масові арешти і обшуки, конфіскація зброї. До вечора 1 вересня власті заарештували 30 чоловік і кинули до мелітопольської в'язниці. 19 вересня 1906 року газета «Страна» писала, що «спокій» великолепатисьців охороняють 120 кінних стражників, утримання яких обходиться селу в 300 крб. на день. Під впливом політичних в'язнів заарештовані жителі оголосили голодовку.

Роки реакції були одним з найтяжчих періодів у житті селян. На відруби в основному переселилися місцеві багатії. Не маючи тяглової сили, біднота продавала або здавала в оренду свої земельні наділи. Щоб прохарчуватися, розорені селяни змушені були наймитувати.

В добротних будинках, критих червоною черепицею, бляхою, жили куркулі і торговці.

Під час Першої світової 1914-1918 рр. війни на фронт пішли годувальники майже з кожної родини. Господарства бідноти занепали, ціни на товари першої потреби різко зросли. У 1915 р. у Великій Лепатисі 500 солдаток зібралися біля волосної управи з вимогами: «Поверніть наших чоловіків!», «Досить війни!», «Давайте хліба, бо ми повмираємо з голоду!».

Лютнева буржуазно-демократична революція у лютому 1917 р. сколихнула село. 18 березня  у Великій Лепатисі відбувся багатолюдний мітинг, скликаний з ініціативи членів Мелітопольської організації РСДРП(б). Навесні 1917 року в селі було організовано Раду робітничих депутатів. Після липневих подій 1917 року виникла група співчуваючих більшовикам, яка й очолила боротьбу бідноти за свої права. Розпочалися українська революція.

Після Жовтневого перевороту в листопаді 1917 р. у Росії до влади прийшли більшовики. 21 грудня 1917 року – 12 червня 1918 року Радянська Росія вела Першу радянсько-українську війну  проти Української Народної Республіки. Частина жителів Великої Лепатихи підтримала більшовиків. В січні 1918 року в селі було створено ревком на чолі з місцевим бідняком  А. І. Сидоренком, який розпустив місцеві буржуазні органи влади, і приступив до здійснення революційних перетворень на селі. З його ініціативи було створено народну міліцію, і загін революційного порядку, очолений комуністом В. Павловським.

Після укладення  Берестейського миру 9 лютого 1918 р., і домовленості з німецьким і австрійським урядами про звільнення України від більшовицької окупації, останні були вигнані з більшості українських земель, а австро-німецькі війська зайняли звільнену територію, і, не отримавши від Української Центральної Ради обіцяної сільськогосподарської продукції, вирішили взяти її в українських селян самотужки встановивши військово-польові суди. Захопивши Велику Лепатиху наприкінці березня 1918 р. вони зігнали селян на сходку на базарній площі села, і поставили перед ними вимогу про здачу визначеної кількостї хліба, продуктів харчування, фуражу з кожного двору. Один з присутніх, колишній фронтовик П. Вовк, виступив з протестом: «Нехай дасть той, хно нас зібрав!», то у відповідь застрочив кулемет. Його вогнем одного жителя села було вбито, а багатьох поранено.

В період австро-німецької окупації Херсонський підпільний окружний військово-революційний комітет створив мережу підпільних ревкомів. Великолепетиський очолив більшовик К. Д. Слабко. За завданням окружного військово-революційного комітету в селі було організовано партизанський загін. Командиром загону став місцевий вчитель К. Т. Івденко, а комісаром М. Д. Доріза. Він протягом жовтня – грудня 1918 р. разом з партизанами навколишніх сіл вів запеклі бої проти австро-німецьких військ, білогвардійських загонів генерала Кутєпова, та військ Української Центральної Ради. У січні 1919 року частина загону під командуванням К. Т. Івденка в районі Бізюкового монастиря потрапила в засідку. В бою загинули командир загону і 12 партизанів. Наступним командиром партизанського загону став Всеволод Павловський.

В ході Другої радянсько-української війни у грудні 1918 – липні 1919 рр. наприкінці лютого 1919 р. в селі було відновлено Радянську владу. Почав діяльність ревком впроваджував горезвісну більшовицьку політику військового комунізму.

Великолепетиський партизанський загін був перейменований у 3-й Таврійський полк Він, у складі Кримської Армії П. Є. Дибенка, в  квітні 1919 р. захопив Перекопський перешийок, а потім і увесь Крим. Загін на чолі зі В. Павловським був направлений з каральною акцією в Мелітополь. В цей час (7 травня –поч. червня 1919 р.) розпочалося повстання Н. О. Григор’єва проти продрозкладки, примусового вилучення продовольства, насадження комун і діяльності продзагонів, що присилались з Центральної Росії. В результаті майже увесь загін Павловського перейшов на бік Григор’єва, а після вбивства цього отамана – на бік Нестора Махна. У вересні 1919 р. був обраний членом Реввійськради армії РПАУ. Командир 6-ї бригади. З 1919 г. командир 4-го Кримського корпусу Повстанської Армії (Махна), і член союзу анархістів Гуляйпольського району. У 1920 р. – командир Таврійської групи Махна. У кінці лютого загін Павловського чисельністю 100 чоловік переховувався у Дніпровських плавнях, де був оточений партизанами Будка В. Ю., але все ж уникнув полону, і з наближенням основних сил РПАУ влився у повстанську армію. В квітні 1921 р. загін Павловського чисельністю 200 штиків діяв у Таврійській губернії. У 1921 р. пропав без вісті.

На початку липня 1919 р. денікінці захопили Велику Лепетиху. В січні 1920 р. знову червоні. При ревкомі були організовані відділи управління, земельний, народної освіти та військовий комісаріат. Бойовим завданням їх стало проведення продрозкладки, постачання частин Червоної Армії продовольством і фуражем. За травень – червень 1920 р. бійці продзагону вилучили у селян 34 голови великої рогатої худоби, понад 40 тис. пудів зернових, 16,5 тис. пудів картоплі, 18 576 крб. грішми.

Наприкінці 1920 р. в селі було організовано волосні відділи народної освіти та культурно-освітньої роботи. Відкрилися хати-читальні, де провадилися присвячені революційним святам вечори, працювали гуртки, виступали лектори.

На початку червня 1920 р. село зайняли врангелівці. Воно декілька разів переходило з рук у руки. І тільки в кінці жовтня в ньому остаточно утвердилась радянська влада.  Відновив діяльність ревком на чолі з більшовиком П. Д. Сєровим. Було створено відділ управління, міліцію, комітет незаможних селян на чолі з місцевим комуністом Г. Мошенцем. В березні 1921 р. до села вдерлися махновці. Вони громили радянські установи, схопили і розстріляли комуністів М. О. Шиманського, Д. М. Міткалова і О. Шашликова. У зв'язку з цими подіями комуністи та комсомольці створили загін особливого призначення на чолі з комуністом М. Д. Чепенком, який забезпечував охорону села.

28 серпня 1921 р. у Великій Лепетисі відбулися вибори до Ради селянських депутатів.

Під час голодомору 1921-1923 рр. викликаного впровадженням політики військового комунізму і розкуркуленням та репресіями в селі панували розруха і голод. Партійний осередок та сільська Рада організували кілька громадських їдалень, продовольчих пунктів, дитячий будинок на 300 чоловік. Для дітей серед населення зібрали одяг, посуд, різні меблі, з запасних фондів виділили продукти. Допомогу одержували і сім'ї червоноармійців та вдови. Їм виділяли тягло, насіння, фураж. У 1922 році силами громади для них засіяно зерновими 200 десятин землі.

Стали до ладу паровий млин, олійниця, лісопилка; кам'яно-піщаний кар'єр, 2 млини та інші невеликі підприємства, на яких працювало близько 200 робітників. Держава асигнувала понад 50 тис. руб. на ремонт приміщення для лікарні.

Не дивлячись на потерпання від голоду на початку 20-х років великолепетисьці провели кілька суботників «Допомога Донбасу», місячник допомоги пораненому і хворому червоноармійцеві, місячник допомоги товариству «Геть неписьменність», зібрали сотні пудів хліба й надіслали в подарунок шахтарям. Під час проведення місячника боротьби з безпритульністю селяни зібрали 300 пудів зерна, місцеві аматори поставили три платні вистави, а гроші передали у фонд допомоги дітям.

У 1921 р. було відкрито лікарню на 20 ліжок і барак для хворих на тиф. Повітовий відділ охорони здоров'я виділив для обладнання лікарні 80 тис. карбованців. Почали працювати клуб і бібліотека, школа на 200 учнів та кілька шкіл ліквідації неписьменності серед дорослого населення, якими керували вчителі-активісти.42

Згідно з постановою президії ВУЦВК від 8 липня 1920 р. було утворено Олександрівську губернію з включенням до її складу 4-х, в тому числі Мелітопольського повітів Катеринославської і Таврійської губерній. 23 березня 1921 р. Олександрівська губернія була перейменована в Запорізьку, а з 1 грудня 1922 р. її включили до складу Катеринославської губернії.

Відповідно до постанови ВУЦВК від 7 березня 1923 p. був ліквідований поділ на повіти і волості в існуючих губерніях. Адміністративний поділ «центр - губернія - повіт - волость» замінили спочатку на «центр - губернія - округ - район», а з 1925 року - на «центр - округ - район». На території Катеринославської губернії був створений Мелітопольський округ, який було поділено на 15 районів. Серед них і Великолепатиський.

Мелітопольська округа утворена 12 квітня 1923 р. у складі Катеринославської губернії на момент утворення складалася з 15 районів. На 1 січня 1930 р. – з 17. Протягом 1924-1930 рр. змінювалися межі округи. На 1 жовтня 1925, складалася з 21 району та 250 сільрад. Ліквідована 2 вересня 1930 року.

У Великолепетиському районі проживало 28481 людина, з яких українців 19098 (67,1%), росіян – 6794 (23,9%), євреїв – 504 (1,8%), німців 6 –  (0,0%), болгар – 2 (0,0%), греків – 4 (9,0%), інших – 2073 (7,3%).

За переписом 1926 року українців 63,6%, росіян – 34,8%, інших – 1,6%.

З червня 1925 р. губернії на Україні були ліквідовані, та усі округи стали самостійними. Мелітопольський округ перейшов в пряме підпорядкування Української РСР. У його складі існували 21 район і 232 сільських ради, в тому числі Великолепетиський.

Із зміною курсу національної політики і переходом до впровадження на місцях політики «коренізації» в місцях компактного проживання неукраїнського населення почали створюватися національні райони та сільради.43

З 4 тис. дворів Великої Лепетихи 3086 становили маломіцні середняцькі, 905 господарств зовсім не мали тягла або ж мали по одному коню. Навесні 1921 р. волземвідділ передав у зрівняльний розподіл серед селян 5862 дес. землі, а також реманент і коней, одержаних від військових частин після закінчення громадянської війни. 1923 року сільська Рада провела переділ землі, прирізаючи її незаможникам за рахунок куркульських угідь.

Створене у 1923 р. кредитне сільськогосподарське товариство постачало селянам дрібний сільськогосподарський інвентар, збувало сільськогосподарську продукцію, і забезпечувало селян промисловими товарами.

На початку 1923 року 16 бідняцьких господарств організувалися в артіль «Полум'я революції» на чолі з Д. Гулякіним, яка об'єднувала 30 господарств і мала в своєму користуванні 27 коней, 11 корів, 42 вівці. У 1924 р. артіль переїхала в село Рубанівку, а у 1925 – в Генічеський район.44

Великолепетиським Ріком було ініційоване перейменування з Великої Лепатихи на м. Петровськ. По інтенсивності відвантаження хліба село стояло на 2-му місці на Дніпровсько-Бузькій лінії. У 1923 р. було вивезено грузів 1070869 пудів, і відправлено 5806 пасажирів. Навесні 1924 р. вивезено 650000 пудів без врахування вивезення приватними суднами і Держчаном. Велика Лепатиха була єдиним центром на лінії Дніпра в Мелітопольській окрузі, яка охоплювала економічну територію в радіусі 60 верст. Вона впитала в себе райони Херсонської округи і три західні частини Мелітопольської округи. До Великої Лепатихи планувалось приєднати Малу Лепатиху і Сергіївку. Губернія включила Велику Лепатиху в один з типових районів, які потрібно всебічно обстежити по виробленому плану Губкомануторгу. Проте в перейменуванні було відмовлено у зв’язку з тим, що 90 % жителів Великої Лепатихи займаються хліборобством.45

За повідомленням Здороввідділу в Мелітопольській окрузі на 1 серпня 1924 р. нараховувалось 2493 хворих на малярію. Найбільше число захворювань припадає на район Великої Лепатихи – 412.

У 1925 р. в селі діяли 12 шкіл з ліквідації неграмотності. Працювали клуб, хата-читальня, бібліотека. При клубі молодь села організувала театрально-музичний, хоровий та інші гуртки художньої самодіяльності, налагодила агітаційну роботу. Відновив показ фільмів кінотеатр, відкритий ще в 1915 р.

У 1928 р. 70 % дворів незаможників об'єдналися в артілі. Через два роки колективізацією було охоплено до 90 % господарств Великої Лепетихи. Найбільшими були колгоспи «Ясний ранок», на чолі з А. І. Сидоренком, «Заповіт Ілліча», і «Декабрист».

Про масштаби розкуркулення яскраво свідчить його активний учасник Кривцун Макар Назарович: «в … 1928 г. приехал в Лепатиху и как член с/совета Райком и райсовет назначили миня уполномоченым по ликвидации кулаков непманов и спекулянтов. Я это поручение со всей энергией до конца выполнил как представитель и народного суда и исполнитель с/совета я почти ежедневно от продажи имущества непманов и спекулянтов здавал в кассу Райисполкома по (10) десять тысяч рублей».(збережена оріографія оригіналу спогадів).46 Довідка про купівлю Литвиненками хати розкуркуленого Лича за 250 крб.47 свідчить, що 10000 крб. тоді дорівнювало вартості 40 хат!

Робітничі колективи Дніпропетровська, Запоріжжя, Мелітополя здійснювали шефство, і допомагали кадрами. На початку 1930 р. в село прибуло кілька робітників – 25-тисячників, серед них О. І. Носов, Ф. І. Коломієць, П. В. Сікул,  і В. І. Череватенко.48

2 вересня 1930 р. ВУЦВК ліквідував округи, і встановив двоступеневу система управління: район-центр. З 15 вересня 1930 р. м. Запоріжжя було виділено як окрема адміністративно-територіальна одиниця, яка була підпорядкована безпосередньо центру. Були ліквідовані 9 районів, в тому числі  Верхньорогачицький. Всі його землі були передані до складу Великолепетиського району з якого Рубанівку, Зелене 1, Миколаївку та Запоріжжя було передано до Нижньосірогозького району.

Відповідно з Постановою ВУЦВК від 9 лютого 1932 р. було створено Дніпропетровську область до якої увійшли Великолепетиський і Нижньосірогозький райони. Зі створенням 22 вересня 1937 р. Микола?ївської області Великолепетиський район був переведений до її складу, а Нижньосірогозький продовжував залишатися у складі Дніпропетровської. 10 січня 1939 р., згідно Указу Президії Верховної Ради СРСР, було створено Запорізьку область. До її складу включили Великолепетиський і Нижньосірогозький райони.49

У квітні 1931 р. у Великій Лепетисі створено машинно-тракторну станцію. Вона мала 30 тракторів та інший сільськогосподарський реманент. МТС уклала угоди з колгоспами на проведення сільськогосподарських робіт, зокрема на оранку ґрунту, посів і частковий обробіток та збирання зернових. При ній у 1933 р. було створено політвідділ. За перший рік було підготовлено 135 трактористів, 6 бригадирів тракторних бригад, багато рахівників для колгоспів і тракторних бригад.

Багато людей померло в Голодомор 1932-1933 рр.

У   1937 р. відбулося перше об'єднання колгоспів. Замість 11 їх стало 6. У 1939 р. вони зібрали врожай зернових пересічно по 13,2 цнт. з га. Вівчарська ферма колгоспу «Заповіт Ілліча» одержала по 109 ягнят від кожної сотні вівцематок, і по 3,5 кг вовни з кожної вівці. Колгосп був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939 року, його занесено до Книги пошани. Трудових успіхів добилися і механізатори. Малими срібними медалями виставки нагороджено трактористів С. І. Горішнього та Ю. Є. Гончарова, які виробіток на умовний 15-сильний трактор довели до 700 га. 1940 року з ініціативи райкому ЛКСМУ Великолепетиська МТС приділила багато уваги підготовці дівчат-механізаторів. Курси, створені при МТС, закінчило 247 жінок. У колгоспах організували дві жіночі тракторні бригади.

У 1940 р. колгоспники одержали по 5 – 6 кг хліба і по 3 крб. грішми на трудодень. Щороку споруджувалося 80 – 100 житлових будинків. Було розширено парк, зведено кілька будинків для районних установ.

У 1937 р. відкрилися районна лікарня на 40 ліжок (25 медпрацівників, у тому числі 3 лікаря), аптека, поліклініка і дитяча консультація. У середині 30-х рр. в селі було повністю ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. У 1940 р. в селі працювали середня, семирічна та три початкові школи, в яких навчалося понад 800 дітей, працювало 30 вчителів. Ще в 1932 р. Велику Лепатиху було радіофіковано – встановлено 670 радіоточок. У 1937 р. завершилося спорудження районного будинку культури. Діяла районна бібліотека і кінотеатр.

У Німецько-Радянській війні 1941-1945 рр.  за неповними даними прийняли активну участь 1000 жителів Великої Лепетихи, з яких 600 загинуло, і 567 нагороджені орденами і медалями. З першого дня війни і практично на всіх фронтах, від Чорного до Білого моря та з Японією воювали жителі Великолепетиського району. Жодна з визначних битв війни не обійшлась без їх участі.

У дніпровських плавнях західніше Нікополя у серпні – грудні 1941 р. діяв великолепетиський партизанський загін, що нараховував більше ніж 350 чоловік, з яких 70 з населених пунктів сучасної Великолепетиської громади. За час існування він знищив 300 солдатів і офіцерів ворога. В тому числі цілком знищив батальйон СС, розгромив полк румунської кавалерії у селі Воронцовка, і взяв у полон командира полку, 15 автомашин, 15 мотоциклів, катер, захопив дві автомашини з генералами і почтом, у яких були вилучені коштовні документи, пустив під укіс два ешелони з марганцевою рудою, що йшли до Німеччини. У числі трофеїв загону 183 гвинтівки, 69 автоматів, 13 кулеметів, 10 мінометів.

16 вересня 1941 р. Велика Лепетиха була окупована на 2 роки і 5 місяців. Окупація  супроводжувалась масовими розстрілами, пограбуванням. Впродовж 3-х анти єврейських акцій було розстріляно 30 євреїв, і і дружина-українка Животінського Б. М. Наталія Павлова, яка добровільно розділила його долю. Всього в роки окупації було розстріляно 80 великолепетисьців.

На каторжні роботи до Німеччини вивезли 125 юнаків і дівчат.

Восени 1943 р. гітлерівці доставили в село понад 100 дітей з Таганрозького дитячого будинку, маючи намір використати їх як донорів, а потім знищити. Але в силу різних причин так не сталося, і дітей було врятовано розвідниками сержанта В. Цибулькіна. В його честь названа одна з вулиць Великої Лепетихи.

В листопаді 1943 – лютому 1944 рр. точилися жорстокі бої на Нікопольському плацдармі. 8 лютого 1944 р. бійці 109-ї гв. стрілецької дивізії 28-ї Армії генерал-лейтенанта О. О. Гречкіна визволили південну частину села, а 230-ї, 301-ї та 320-ї стрілецьких дивізій 5 Ударної Армії генерал-полковника В. Д. Цвєтаєва, і 2 механізований корпус генерал-лейтенанта В. К. Свиридова північну. Гітлерівці кинулися до переправи через Дніпро, але радянським штурмовикам вдалося знищити її.

Збитки, заподіяні війною, становили 10,5 млн. крб.. Великолепетисьці самовідданою працею залікували рани війни. Незабаром після звільнення великолепетисьці отримали значну матеріальну допомогу від держави і братніх республік, які надсилали обладнання, верстати, будівельні матеріали, худоба, насіння, а військові частини передали трактори і автомобілі. Вже в липні 1944 р. з Київської області прибуло кілька вагонів будівельних матеріалів, що дало можливість приступити до відновлення зруйнованих будинків села. Тільки в квітні — травні 1945 р. колгоспи району з інших областей СРСР отримали 355 голів великої рогатої худоби, 80 коней, понад 1100 овець, а в червні 1947 р. — 2 вагони будівельних матеріалів.

Восени 1944 р. відновила роботу Великолепетиська МТС, яка надала значну допомогу артілям у проведенні осінньої сівби. Крім того, правління колгоспів мобілізувало для обробітку полів все наявне тягло колгоспників. У 1945 р. було освоєно 50 % довоєнної посівної площі. Всі 6 колективних господарств районного центру — «Селянин», «Заповіт Ілліча», ім. Петровського, «Декабрист», «Степняк» та «Більшовик», а також рибальська артіль і промартіль лозоплетіння були відбудовані до березня. В промартілі ім. Ворошилова було налагоджено виробництво гончарних виробів (глечики, макітри), видобуток каменю та випалювання вапна.50

30 березня 1944 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР було утворено Херсонську область, у складі якої 20 березня 1946 р. було створено Верхньорогачицький район. Він повернув колишні свої землі (до 1930 р.) крім Малолепетиської сільради, яка залишилась у складі Великолепетиського району. З Нижньосірогозького району до складу Великолепетиського було повернуто Запорізьку, Зеленівську, Миколаївську та Рубанівську сільські ради.51

У 1946 – 1947 навчальному році відновили роботу школи, почав діяти кінотеатр, частково відбудовано радіовузол, силами громадськості проведено ремонт будинку культури, при якому працювали драматичний, хоровий і музичний гуртки. Створено агіткультбригаду.

Тяжкими були наслідки Голодомору 1946-1947 рр.

У  1949 р. колгоспи і підприємства Великої Лепетихи досягли довоєнного рівня виробництва.

У 1951 р. розгорнулося будівництво Каховської гідроелектростанції. Було створено механізований лісгосп, який викорчував плавні і готував чашу майбутнього Каховського водосховища до затоплення. Із зони затоплення було переселено близько 200 сімей. Для них спорудили житла в іншому місці.

У 1951 – 1956 рр. було проведене укрупнення колгоспів. Артілі Великої Лепетихи об’єднали у колгоспи ім. Петровського і «Заповіт Ілліча». У 1958 р. вони придбали в МТС трактори, комбайни та іншу техніку, спорудили майстерні для ремонту машин, відкрили   курси механізаторів.

У 1964 р. за самовіддану працю М. В. Цикал було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, а голова колгоспу ім. Петровського О. І. Ціпко у 1965 р. нагороджена орденом Леніна.

У 1947 р. було відбудовано елеватор, який до 1965 року збільшив свої потужності в три рази, і міг приймати та зберігати тисячі тонн зерна. Створено господарські організації, «Міжколгоспбуд» (1956 р.), «Міжколгоспшляхбуд»  (1966 р.), райхарчокомбінат (1957 р.). 1958 року вступив у дію маслозавод. Райпобуткомбінат, створений 1960 р. на базі промислових артілей та дрібних майстерень, мав майстерні для ремонту годинників, електроприладів, пошиву одягу, ремонту взуття та ін. Хлібозавод, птахівнича станція. З 1965 р. діяв радгосп «Великолепетиський», який вирощував саджанці фруктових дерев і розводив шовкопрядів. У майстернях і автоколоні районного об'єднання «Сільгосптехніки» було зайнято понад 170 висококваліфікованих робітників і спеціалістів.

З 1956 року Велика Лепетиха стала селищем міського типу. Замість двох сільських Рад було утворено одну селищну Раду.

З'явилось понад   20 нових вулиць, забудованих будинками сучасної архітектури. Широко розгорнулося громадське і житлове будівництво. Лише за 1969—1971 рр. споруджено будинок культури колгоспу «Заповіт Ілліча» із залом на 600 місць, універмаг, ресторан, 2 магазини, кафе. В центрі селища виросло 12 багатоквартирних будинків, було асфальтовано центральні вулиці. Прокладено 18 км водопроводу. Збудована районна лікарня на 140 ліжок, двоповерхове приміщення районної поліклініки. санепідемічна станція, аптека, кілька дошкільних дитячих закладів, триповерхове приміщення середньої школи. Працювали 2 середні, 1 восьмирічна, і 2 початкові школи, школа робітничої молоді, професійно-технічне училище на 300 учнів, яке готувало механізаторів сільського господарства, музична школа. Ці заклади охоплювали понад 2 тис. чоловік, яких навчало 110 учителів. Серед них — заслужені вчителі УРСР П. Ф. Лянна та П. Г. Вороненко.

У 1956 році Велика Лепетиха була віднесена до категорії селищ міського типу.52

На підставі Указу Президії Верховної Ради УРСР «Про укрупнення сільських районів УРСР» від 30 грудня 1962 р. Горностаївський район був ліквідований, і, рішенням облвиконкому в грудні 1966 р., Князе-Григорівська сільрада з с. Середнім увійшла до складу Великолепетиського району.53

У 1975 р. в Держбуді УРСР Гідроград Київ було розроблено макет «пгт Великая Лепетиха Херсонской области проэкт детальной планировки». На ньому зображена забудова південної частини селища, яку, з 1 січня 1978 р., планувалося перейменувати в м. Придніпровськ. В районі «Міжколгоспбуду» хотіли побудувати два переробних заводи, а в затоці – судноремонтний. При цьому північна частина селища зберігала назву Велика Лепетиха. Навіть по радіо було в кінці грудня об’явлено, що з 1 січня жителі південної састини селища житимуть у місті, але щось наверху не склалося.54

У 2020 р. Велика Лепетиха стала центром Великолепетиської громади Херсонської області.

На території селища розміщено 430 суб'єктів підприємницької діяльності, з них 105 – юридичні особи, 325 – підприємці фізичні особи. У центральній частині селища знаходиться торгово-діловий центр, де розташовані адміністративні приміщення, місцеві банки, ринок, магазини, підприємства побутового обслуговування населення, заклади громадського харчування, кінотеатр, стадіон, 4 парки відпочинку.

На території селища працює 3 переробних, одне зв'язку, одне транспортне підприємства, 2 сучасні автозаправні станції, 36 магазинів, 21 заклад ресторанного господарства. В селищі знаходиться елеватор, річковий порт.

У 2016 році, за ініціативи Руслана Узбека та Віктора Антипенка, створено місцеву радіостанцію «Лепетиха ФМ» для участі у державному проекту розвитку малопотужного місцевого радіомовлення. «Лепетиха ФМ» регулярно виходить в ефір на хвилі 107.1 мГц. КП «Лепетиха ФМ» висвітлює новини Великолепетиської громади та програми культурного спрямування.

Першими фермерськими господарствами, які працюють по теперішній час є ФГ «Альфа» (1992 рік) Бережний О. П., НФГ «Руслан» Узбек К. В., ФГ «Зоря» Худолій О. М., та інші,   МПП «Сіма» Москальков В. М., ТОВ «Агрофірма Україна» Дяков С. М. та інші. Станом на 01 серпня на території ради працює 102 сільгоспідприємства, в тому числі за останні два роки створено 3 нових фермерських господарства, які в поточному році згідно оперативної інформації, зібрали 77,4 тис. тонн ранніх зернових при середній врожайності 36,5 ц/га, крім того 18,5 тис. тонн, – 24,0 ц/ га.55

У 2008 р. постав міст-красень на бетонних опорах, довжиною 104 м, та шириною 3,2 м через балку, яка розділяє селище на дві половини.

Храми: Свято-Миколаївський Храм УПЦ МП.

Відомі уродженці Великої Лепетихи:

Іван Захаренко – чотовий УПА, псевдо «Грань», лицар Золотого Хреста бойової заслуги І класу. Відомий ліквідацією заступника міністра оборони Польщі генерала Кароля Свєчревського.

Розинська, Поліна Костянтинівна — діяч музичної культури Республіки Саха (Якутії), пропагандист зарубіжної, російської, радянської та якутської музичної класики, автор багатьох обробок якутських пісень і мелодій самодіяльних композиторів, провідний концертмейстер, педагог, громадський діяч.

Баранов-Росіне Володимир Давидович – майстер українського авангарду, живописець, рисувальник та скульптор.56

М. М. Марченко.

Використана література:

1https://uk.wikipedia.org/wiki/Велика_Лепетиха

2Книга реєстрації ордерів Українського Інституту рукопису, Ордер № 216.

3Россия. Полное географическое описание нашого отечества. Т. 14 Новороссия и Крым, Санкт-Перербург, 1910 г. – с. 640.

4Гермоген, єпископ Псковський і Пороховський, колишній Таврійський і Сімферопольський «Таврическая епархия», Псков «Типография губернського правления» 1887 р.  с. 11.

5Гермоген, єпископ Псковський і Пороховський, колишній Таврійський і Сімферопольський «Таврическая епархия», Псков «Типография губернського правления» 1887 р.  с. 259.

6Огюст де Шуазель-Гуфф'є https://uk.wikipedia.org/wiki/Огюст_де_Шуазель-Гуфф%27є)

7Гермоген, єпископ Псковський і Пороховський, колишній Таврійський і Сімферопольський «Таврическая епархия», Псков «Типография губернського правления» 1887 р. с. 259.

8Огюст де Шуазель-Гуфф'є https://uk.wikipedia.org/wiki/Огюст_де_Шуазель-Гуфф%27є)

9Гермоген, єпископ Псковський і Пороховський, колишній Таврійський і Сімферопольський «Таврическая епархия», Псков «Типография губернського правления» 1887 р. с. 259-260.

10М. М. Марченко Зміни в політико-адміністративному поділі Великолепетищини.

11Офіційний  сайт Великолепетиської районної ради.

12К. Вернер, С. Харизоменов Крестьянское хазяйство в Мелитопольском уезде М. 1887.

13Офіційний  сайт Великолепетиської районної ради.

14Гермоген, єпископ Псковський і Пороховський, колишній Таврійський і Сімферопольський «Таврическая епархия», Псков «Типография губернського правления» 1887 р. с. 259-260.

15Офіційний  сайт Великолепетиської районної ради.

16Общий очерк состояния народных училищ Таврической губернии за 1882 год, Бердянск, 1883. – с. 89.

17Общий очерк состояния народных училищ Таврической губернии за 1882 год, Бердянск, 1883. – с. 99.

18Общий очерк состояния народных училищ Таврической губернии за 1882 год, Бердянск, 1883. – с. 126.

19Общий очерк состояния народных училищ Таврической губернии за 1882 год, Бердянск, 1883. – с. 156.

20Общий очерк состояния народных училищ Таврической губернии за 1882 год, Бердянск, 1883. – с. 192.

21Отчет о состоянии церковно-приходских школ Таврической губернии за 1885-1886 учебный год. – с. 85.

22Общий очерк состояния народных училищ Таврической губернии за 1886 год, Бердянск, 1887. – с. 15.

23Общий очерк состояния народных училищ Таврической губернии за 1886 год, Бердянск, 1887. – с. 23.

24Общий очерк состояния народных училищ Таврической губернии за 1886 год, Бердянск, 1887. – с. 25 – 26.

25Общий очерк состояния народных училищ Таврической губернии за 1886 год, Бердянск, 1887. – с. 75.

26Общий очерк народних училищ Таврической губернии за 1892 учебный год. – с. 51.

27Общий очерк народних училищ Таврической губернии за 1892 учебный год. – с. 63.

28Краткий обзор состояния начального народного образования в Таврической Губернии за 1904 год. – с. 7.

29Краткий обзор состояния начального народного образования в Таврической Губернии за 1904 год. – с. 9.

30Краткий обзор состояния начального народного образования в Таврической Губернии за 1904 год. – с. 15.

31Краткий обзор состояния начального народного образования в Таврической Губернии за 1904 год. – с. 37.

32Краткий обзор состояния начального народного образования в Таврической Губернии за 1904 год. – с. 40.

33Краткий обзор состояния начального народного образования в Таврической Губернии за 1904 год).

34Огляд Положення початкової народної освіти у Таврійській Губернії за 1907-1908 навчальний рік, Сімферополь 1908, сс. 43-44.

35Обзор состояния начального народного образования в Таврической Губернии за 1911-1912 учебный год. – с. 8.

36Обзор состояния начального народного образования в Таврической Губернии за 1911-1912 учебный год. – с. 31.

37Обзор состояния начального народного образования за 1913-1914 учебный год. – с. 1.

38Обзор состояния начального народного образования за 1913-1914 учебный год. – с. 21.

39Обзор состояния начального народного образования за 1913-1914 учебный год. – с. 71 40Обзор состояния начального народного образования за 1913-1914 учебный год. – с. 75.

41Обзор состояния начального народного образования за 1913-1914 учебный год. – с. 77.

42Офіційний  сайт Великолепетиської районної ради.

43М. М. Марченко Зміни в політико-адміністративному поділі Великолепетищини.

44Офіційний  сайт Великолепетиської районної ради.

45Богданов / Вместо Б.-Лепатихи – город Петровск //Страна. – 1924 г.

46Спогади Кривцуна Макара Назаровича.

47Довідка про купівлю Литвиненками хати розкуркуленого Лича за 250 крб.

48Офіційний  сайт Великолепетиської районної ради.

49М. М. Марченко Зміни в політико-адміністративному поділі Великолепетищини.

50Офіційний  сайт Великолепетиської районної ради.

51М. М. Марченко Зміни в політико-адміністративному поділі Великолепетищини.

52Офіційний  сайт Великолепетиської районної ради.

53М. М. Марченко Зміни в політико-адміністративному поділі Великолепетищини.

54Держбуд УРСР. –  Гідроград. – Київ. – Макет «пгт Великая Лепетиха Херсонской области проэкт детальной планировки».

55Інформація Управління сільського господарства.

56Офіційний  сайт Великолепетиської районної ради.

 

 

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь