Великолепетиська громада
Херсонська область, Каховський район
gov.ua місцеве самоврядування України
  Пошук

Історичні відомості Малої Лепетихи

Дата: 08.09.2021 16:34
Кількість переглядів: 26

 

Географічні координати 47°14′05″ пн. ш. 33°59′59″ сх. д.

Площа 4,208 км²

Середня висота над рівнем моря 80 м.

Розташоване на: лівому березі Дніпра (з 1956 року Каховського водосховища. Протяжність берегової лінії – 3км.; автошляху Херсон – Запоріжжя.

Відстань: до центру громади – 12 км.; до Херсону – 164 км.; до найближчої залізничної станції Нижні Сірогози – 68 км.

 

Цифрові ідентифікатори:

Поштовий індекс 74510

Телефонний код +380 5543

Код КОАТУУ 6521283301

Станом на 1.01.2021 року у 683 домоволодіннях чисельність населення складає 1560 чол. (по перепису 2001 р. було 2235 чол.). Національний склад населення: українців  – 95%, решта-росіяни, білоруси, німці, поляки,  роми. 1

 

Історія

Село Лепатиха (Мала Лепатиха), Дніпровського повіту - належала французькому емігрантові, графу Людовіку де Клермон-Тоннеру (1740 – 1799(?)).

29 березня 1795 р. графу Л. де Клермон-Тоннеру ордером графа П. А. Зубова № 216 було подаровано 6 тисяч десятин землі в «Дніпровському повіті при річці Дніпрі» при урочищі Лепатиха, в сусідстві з графом Шуазьолєм-Гуффьє.

За ревізією 1795 р. в селі - 165 душ ч. с.

Граф член російського Вільного економічного товариства. У 1798 р. – управитель справ графа Семена Гавриловича Зорича (1745-1799) у Білоруської губернії. В 1799 р. був виданий його «Журнал про землеробство», присвячений імператору Павлу I Петровичу.

За свідченням К. М. Маркіанова, граф Клермон-Тоннер помер у своєму маєтку, в селі Лепатиха, «там і похований, не маючи пам'ятника» (очевидно в 1799).

21 квітня 1799 р. Найвищим Указом, на прохання графині Клермон-Тоннер (дружини графа), дача Лепатиха була прийнята в казну, а замість неї був наданий фільварок Тяложський з селами: Бодяки, Шарки, Олексієво, Кулаги, Містки і Ігоркова в Бабиновецькому старостві, Вітебського повіту, Білоруської губернії.5

Назва села походить від назви  річки Лопатиха.

Гермоген вважав, що перші поселенці прибули сюди з Курської, Чернігівської і Полтавської губерній у 1789 році (?).6

Перша церква в честь Преображення Господнього була побудована в 1789 році. Коли вона стала малою, то в 1813 році був побудований храм св. Миколи. Тоді було прихожан до 1000 душ обох статей. В 1829 році її замінила кам’яні церква з двінницею і огорожею побудована прихожаними і освячена в честь св. Архістратига Михайла.

Притч складав 2 священика і 2 псаломщика. На їх утримання 193 крб. виділяла казна, а прихожани 1600 крб. і 127 десятин землі. Один священик жив на найманій на власні кошти квартирі, а інші у власних будинках.

Прихід складався з одного села, в якому мешкали росіяни, українці і литовці. Всього 2122 чоловічої статі, і 2975 – жіночої. Разом 4197 осіб. Духовенства 8 чоловічої статі, і 13 жіночої. Розкольників 23 і 16 осіб відповідно, та 6 сімей євреїв.

В приході діяло церковно-приходське училище.

Навесні і влітку займаються хліборобством, а восени і взимку – ламанням каміння7.

У 1802 році Мала Лепатиха увійшла до складу Мелітопольського повіту Таврійської губернії.

Першими жителями Малої Лепетихи були колишні запорізькі козаки, збіглі кріпаки, а також переселенці з Полтавської, Чернігівської та Курської губерній, кількість яких особливо зросла на початку XIX ст. Менш як за три роки (з травня 1807 року по січень 1810 року) до села прибуло 685 чоловік. В 1861 р. в селі налічувалося 463 двори з 2979 жителями. Переважна більшість переселенців прибула з Чернігівської губернії8.

Селяни Малої Лепатихи з 1805 по 1867 рік володіли землею без порядку, орали і сіяли, хто де хотів. Крім закріплених казною Х ревівізією 12 861 десятини землі – по 8 дес. на ревізьку душу – за Малою Лепатихою числилося ще й 4800 дес. запасних, на яких частина жителів села осіла хуторами. На 1858 рік таких хуторів налічувалося 23. Хуторяни терпіли велику нужду в воді; при цьому ж їм доводилось витримувати жорстоку боротьбу зі слободянами. Лепатисьці  вимагали від своїх селян повернутись в слободу для відправлення натуральних повинностей (виборні служби, постій, підводна повинність, ремонт гатей і т. п.), а хуторяни впирались, і не йшли. Поселившись на хуторах кожен орав скільки бажав: земля не була розділена. Коли багаті селяни дійшли до кордонів земельних дач поселень, коли цілини стало мало, а худоби багато, простір зник, і розпочалось «утиснення в землі». Між хуторянами і селянами метрополії виникли сутички і бійки. Слободські селяни скаржились на хуторян, що ті зайняли своєю худобою всю пашу, що, проживаючи за 10-15 і більше верст від поселення, хуторяни ухиляються від тяжких натуральних повинностей. В Малій Лепатисі ці зіткнення носили жорсткий характер: слободяни билися з хуторянами і наполегливо вимагали від них повернення в слободу. Такі зіткнення мали два наслідка: або хуторяни, підкоряючись вимозі спільноти, знімали свої хутори, залишали колодязі в користуванні спільноти безкоштовно і повертались в слободу, або ігнорували вимогу спільноти.

У 1861 році уряд викликав на цю землю київських і чернігівських державних селян та подвірних власників, і в 1862 р. її передали новоствореному селу Зеленому. З’явилось утиснення в землі, і заводиться порядок. Перший перерозподіл земель на наявні душі чоловічої статі у Малій Лепатисі було проведено в 1867 році, внаслідок якого на двір припадав величезний наділ по 18,4 десятин на ревізьку душу. Видаючи записи про володіння в 1872 р. мирові посередники на запитання селян, як їм володіти землею, скрізь повторювали одні й ті ж слова: «хочете по дворах володійте, хочете по ревізьким душам; хоч по наявним, хоч на баб, хоч на худобу діліть».

У Малій Лепатисі жінкам землю не давали. Вдова користувалась наділом покійного чоловіка, або одинокого сина, аж до нового переділу, під час якого у неї наділ відбирався, і на сцену виходить суспільна благочинність. Якщо вдова вдруге виходила заміж за селянина своєї общини, то наділ також залишався за нею до переділу. Якщо за стороннього, то спільнота у всіх общинах з наявною розкладкою, за винятком Великої Лепатихи і Малої Лепатихи, відбирала в неї землю з року заміжжя, не чекаючи переділу. Хоча це загальне правило повсюди дотримувалось дуже строго, у вказаних селах вдова, яка навіть вийшла заміж в інше поселення, до переділу землі не позбавлялась. У всіх інших поселеннях вдовам давали не повний наділ, а лише 1 – 4 десятини, і при цьому безоплатно.

В Малій Лепатисі в переділ 1880 року 52 вибулим душам, які не жили в поселенні, і не відправляли натуральні повинності, було відрізано в особливий кут 200 дес. Землею розпоряджалися або сам господар, або спільнота, або староста. 260 дес. Виявилось мало, і тепер, крім 52 душ, знаходиться досить селян, які живуть на стороні, про яких при переділі забули, і тепер їм нарізати землю нізвідки. Земля, яка відводилась вибулим душам в один кут, набагато гірша за ту, яка нарізалася черезполосно домогосподарям, що жили в поселенні.

У Мала Лепатисі обмежень в праві випасу вже тому не було, що ці обмеження були встановлені самою природою. В селі на душу припадало менше ¼ дес. абсолютно безплодної піщаної толоки. При такому вигоні між селянами не виникало навіть мови про порядок користування: ганяй скільки хочеш худоби, якщо тільки вона що небудь знайде.9

Указом 1866 року про поземельний устрій державних селян земельні наділи закріплювалися за ними у безстрокове користування за сплату чиншу, а з 1885 року – за викуп. Селянська реформа поглибила класове розшарування на селі. 1884 року у Малій Лепетисі налічувалося 674 двори. З них зовсім не засівали польової землі 28 господарств, 20 – сіяли до 5 десятин. Водночас 108 куркульських господарств, які постійно наймали робочу силу, засівали по 50 і більше десятин. В окремих господарствах було по 10 – 15 коней, більшість селянських дворів не мала тягла, і мусила вдаватися до супряги. На 48 бідняцьких господарств припадало 18 робочих коней, 2 воли і 6 корів. За таких умов багато селян йшло в найми до місцевих куркулів, а також до Нововоронцовської та інших поміщицьких економій.

Крім хліборобства, значна частина жителів всю осінь і зиму добувала будівельний камінь, великі поклади якого були в Пуциній Балці поблизу Малої Лепетихи. Камінь продавали не лише односельцям, а й жителям навколишніх сіл. Особливістю забудови села було те, що всі будівлі – хати, господарські приміщення, навіть огорожа дворів споруджувалися з каменю. Чимало жителів села працювало на 2-х заводах, що належали німцям – колоністам у сусідньому селі Сергіївці, де виробляли сільгосподарський реманент та черепицю. В селі працювали млин, півтора десятки торгових лавок, збиралися недільні базари, Мала Лепетиха, яка лежала на чумацькому та торговому шляху, славилася своїми  щорічними ярмарками.

Станом на 1886 р. в Малій Лепатисі, центрі Зеленівської волості Мелітопольського повіту  Таврійської губернії, мешкало 3939 осіб, налічувалось 537 дворів, існували православна церква, єврейський молитовний будинок, школа, 3 лавки, бондарня, відбувався щорічний ярмарок 11 листопада, та базари по неділях.10

Населення стрімко зростало. У 1889 році в селі у 850 будинках мешкало 4733 жителя11.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 6885 осіб (3454 чоловічої статі та 3431 – жіночої), з яких 6647 – православної віри.12

У 1912 році село Мала Лепетиха налічувало 983 двори та 7648 душ.

Виходець з села Т. К. Тригуб був учасником повстання на броненосці «Потьомкін» в червні 1905 року. Після інтернування броненосця у румунському порту Констанца тривалий час поневірявся на чужині. На батьківщину повернувся лише у 1917 р. після Лютневої буржуазно-демократичної революції.

Більшість селян Малої Лепатихи мешкала в низеньких хатах, з мурованими стінами і солом’яною або очеретяною покрівлею. Не маючи взуття, діти й дорослі від снігу й до снігу ходили босими. Тяжкі умови життя, нестатки спричинювали часті захворювання. А лікуватися, по-суті, не було де, бо на 6900 чоловік населення був лише один дільничний фельдшер.

Злиденне життя, нещадна експлуатація, непомірно великі податки та різні штрафи призводили до відкритих виступів селян Малої Лепетихи проти визискувачів. Разом з жителями інших сіл вони взяли активну участь у розгромі Рогачицької економії. Виступи 1905 року були придушені царськими військами. За участь у революційному русі у квітні 1906 року 45 чоловік вислали на поселення до Сибіру. Селяни мали сплатити «збитки» власнику економії у розмірі 800 тис. карбованців.13

Історія села Мала Лепетиха тісно пов’язана з історією православної церкви, тому записи найдостовірніших фактів збереглися у церковно-парафіяльних книгах.

У 1798 р. була збудована перша церква на честь Преображення Господнього.

У1813 р. був збудований новий храм в ім’я святителя Миколая; тоді ж було прихожан 1000 душ обох статей.

У 1829 р. на зміну йому прийшла кам’яна церква на честь святого Архистратига Михаїла. До притчу входили 2 священики та 2 псаломщики. Утримання: від казни 193 рублів, та від прихожан 1600 руб. і 127 дес. землі. Прихід – одне поселення, де жили росіяни, українці (санжаровці), і литвини. Прихожан було 4197 душ. Крім того було 49 розкольників та 6 сімейств євреїв. У тому ж 1829 р. була збудована й кам’яна дзвіниця, яка запам’яталася унікальною архітектурою та дзвонами, перегук яких було чути по сусідніх селах. Будівлю білокам’яної дзвіниці пощадили навіть німецькі окупанти, а зруйнована вона була у 1954 р., і збереглася лише на копії, виконаній місцевим художником Ю.О. Радченком, змальованій з картини його батька О.К. Радченка.

У 1904 р. у Малу Лепетиху у сані диякона храму Архістратига Божого Михаїла прибув Олександр Шишин, який у лютому того ж року був рукопокладений у священники того ж храму Малої Лепатихи, яка входила до Мало-Знам’янського благочиння Таврійської єпархії. Крім обов’язків священника він ніс послуг законоучителя 2-ї церкровно-парафіяльної, 2-ї та 3-ї земських шкіл села Мала Лепатиха.

У 1912 році з 7648 душ села, 7283 були прихожанами храму в ім’я Архистратига Божого Михаїла.

Після революції 1917 р., вихований у благочесті та вірний служінню Богу отець Олександр не міг серцем та розумом прийняти декрет про відділення церкви від держави, «червоний терор», про що відкрито говорив людям. У грудні 1921 р. О. Шишина заарештовують за доносом місцевого активіста за звинуваченням у антирадянській контрреволюційній агітації, а через 2 дні священик був розстріляний за рішенням Запорізької надзвичайної трійки (Мала Лепетиха на той час входила до Запорізької області).

У тому ж 1904 р. у Малій Лепатисі розпочав служіння й новий диякон – отець Філософ Зябрєв. Архангело-Михайлівська церква знаходилася у самісіньких плавнях над балкою, яка й досі носить назву «Попова». Він служив у селі майже 20 років ще й як законовчитель 1-ї церковноприходської школи. Тут у нього народилося четверо дітей. Найстарший Серафим, який змалечку навчався у гімназії міста Сімферополя, і в якому святий отець бачив своє духовне продовження, у 1921 році створює та очолює перший комсомольський осередок, публічно зрікшись батька – священика, цим самим зробивши собі кар’єру партійного керівника на все життя. Сам же Філософ Зябрєв виселений з квартири за несплату так званого одноразового збору, змушений був покинути с. Мала Лепатиха, переїхати до с. Гюнівка тієї ж єпархії, служити там до закриття храму, та більше 10 років жити у переслідувані, гонінні, поневірянні, але не зректися свого сану.

У 1937 р. Великобілозірським районним відділом НКВС священик був заарештований (не  вперше) і засуджений до 8 років сталінських таборів за «контрреволюційну терористичну діяльність». Враховуючи його похилий вік та нелюдські умови утримання вважається, що з табору Ф. Зябрєв не повернувся.

Священний Синод Української православної церкви 25 серпня 2012 року постановив благословити прославленя новомученика О. Шишина та сповідника Ф. Зябрєва в межах Запорізького краю (до якого до 1944 року відновилася Мала Лепетиха), цим самим возніс їх до лику святих, нових молитвеників за Святу церкву та наш народ.14

З церквою був нерозривно пов’язаний розвиток освіти в Малій Лепатисі.

З 1861 р. в ній діяла одна початкова школа, утримувана на кошти жителів. З 2352 мешканців чоловічої статі письменних налічувалося всього 206, а з 2215 жінок лише одна дівчинка навчалася в школі.15

У 1882 – 1983 навчальному році  середня вартість утримання сільських народних у Мелітопольському повіті Таврійської губернії складала 386 крб.16 Про відношення вчителів до своєї праці говорить запис: «Було б однак несправедливо вознести у загальне явище неодмінною умовою успіхів школи приготування вчителів у спеціальному закладі. Так, наприклад, училища … Верхньорогачицьке 1-ше… не поступається успіхами училищам, в яких перебували вчителі підготовлені до своєї діяльності в спеціальних закладах…. У звітному році за корисну діяльність по народній освіті об’явлена архіпастирська вдячність Преосвященником Гермогеном … і вдячність губернської учительської Ради законовчителям… Малолепатиського Якову Чепурину … (і) … Дружелюбову».17 

Зросла зарплата помічниць вчителя з 200 до 252 карбованців.18 В Малолепетиському училищі Мелітопольського повіту не було проведено іспитів тому, що в ньому не зорганізувалось третє відділення.19

23 грудня 1885 року в церковній сторожці у Малій Лепатисі засноване церковно-приходське училище в якому навчалося 30 хлопців.20 Засоби для утримання були отримані від церковно-приходських попечительств і братств. Допомогою від таких закладів користувалось 11 шкіл.21

У 1886 році зарплата в народних училищах Таврійської губернії зросла.

Викладачі отримували:22

№ пп

Заробітна плата карбованців

Кількість, що її отримували

1

50-100

40

2

100-150

10

3

150-200

3

4

200-300

17

5

300-400

284

6

400-500

74

7

500-600

28

8

більше 600

3

Малолепатиське училище було віднесене до числа незадовільних головним чином у наслідок нерадивого відношення до нього сільської спільноти, і лише частково внаслідок нерадивого відношення до своїх обов’язків вчителів.23 Його вчитель Доробець був переведений у Білозерсько-Хуторянське, а після цього Терпенівське 2-ге училище.24  Законовчитель Малолепатиського училища священик Завадовський отримав матеріальну допомогу з сум Міністерства народної освіти за відмінно-старанне і успішне викладання Закона Божого.25

У 1892 році на трирічний термін піклувальником Малолепатиського 2-го училища був призначений селянин Федір Шеховцов.26

На початку XX ст. працювали три невеликі земські, 2 церковнопарафіяльні школи, в яких навчалося 261 учень, і серед них 49 дівчат.27

У 1907-1908 навчальному році у Малій Лепатисі працювали 3 земські училища, 3 церковно-прихолські училища, і 4 школи грамот из російською мовою викладання, в яких навчалося 445 хлопців, і 32 дівчини.28

№ пп

Місцевість

Населений пункт

Тип навч.

закладу

Мова викладання

Хлопців

Дівчат

Учнів

248

Мала Лепатиха

Земське училище І

російська

54

 

54

249

Мала Лепатиха

Земське училище ІІ

російська

37

 

37

250

Мала Лепатиха

Земське училище ІІІ

російська

56

8

64

251

Мала Лепатиха

Церковно-приходська школа І

російська

36

 

36

252

Мала Лепатиха

Церковно-приходська школа ІІ

російська

49

 

49

253

Мала Лепатиха

Церковно-приходська школа ІІІ

російська

56

8

64

254

Мала Лепатиха

Школа грамоти І

російська

46

 

46

255

Мала Лепатиха

Школа грамоти ІІ

російська

38

 

38

256

Мала Лепатиха

Школа грамоти ІІІ

російська

36

8

44

257

Мала Лепатиха

Школа грамоти IV

російська

37

8

45

У 1913-1914 навчальному році були відкриті Малолепатиське І земське однокласне училище і Малолепатиське V училище Лепатиської волості.29

Перша світова війна принесла розорення трудовому селянству. Майже з кожного двору до армії взяли чоловіків – годувальників. Не вистачало робочих рук, тягла, реманенту, посівних матеріалів. Селянські господарства занепадали, розорювалися.

Після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції робітники одного з заводів с. Сергіївки 17 квітня 1917 р. утворили Раду робітничих депутатів.

Після Жовтневого перевороту 1917 р. в Петрограді, в ході Першої радянсько-української війни у січні 1918 року у Малій Лепатисі була встановлена радянська влада. У квітні 1918 року село зайняли айстро-угорські війська, які грабували жителів села, і жорстоко розправлялися з прихильниками радянської влади. Були розстріляні П. І. Волівач, Л. Є. Пальонка, А. Є. Гречиха і В. В. Чайка.30

Більшовики не полишали прагнення встановити радянську владу на Україні. Тому з Кубані для підривної роботи був направлений комуніст В. Ю. Будко, який у жовтні 1918 р. очолив Малолепетиський підпільний волревком, і створив партизанський загін, який налічував 100 бійців, мав кулемет «Максим». Але зброї не вистачало. Лише 25 чоловік були з гвинтівками.

Коли австро-німецьких окупантів було вигнано, загін В. Ю. Будка на початку 1919 р. боровся проти Директорії і білогвардійців. Під їх тиском партизани відступили у дніпровські плавні, а потім переправилимь на правий берег Дніпра. Влітку 1919 року загін під керівництвом В. Ю. Будка боровся проти денікінців як окремий батальйон в складі Задніпровської дивізії, пізніше реорганізованої у 58-у дивізію Червоної Армії.

В січні 1920 р. у Малій Лепатисі була вдруге встановлена радянська влада.

На початку березня 1920 р. в районі села червоноармійці розгромили військове формування Махна, яке налічувала 800 шабель, 80 тачанок, 100 кулеметів. Її залишки з’явилися в Малій Лепатисі, але через кілька днів їх вигнали з села.

Влітку 1920 р. село зайняли врангелівці.

В жовтні 1920 р. в Малій Лепатисі була остаточно встановлена радянська влада.  Волосний партійний осередок, створений 20 листопада 1920 року, об’єднував 15 членів і кандидатів у члени партії. Його головою обрали В. Ю. Будка, а на початку лютого 1921 р. комуніста, члена комітету незаможних селян М. А. Оробця.

Робота радянських органів провадилася в запеклій боротьбі проти махновців і залишків білогвардійських загонів, які грабували, тероризували населення, вбивали активістів. Наприкінці 1920 р. всіх членів партійного осередку, колишніх партизанів, мобілізували на боротьбу з бандитизмом. В серпні 1921 р. банду Мантулоя було ліквідовано.

15 грудня 1920 р. було створено комітет незаможних селян Малої Лепетихи, який налічував понад 100 чоловік. Комнезамівці брали участь у зрівняльному розподілі земель й реманенту. Наприкінці 1920 р. розпочала роботу спеціальна комісія, очолена М. А. Оробцем, яка здійснювала продрозкладку.

15 серпня 1921 р. 9 молодих людей об’єднались в комсомольський осередок на чолі з секретарем К. М. Левжинським.

«Політика військового комунізму» спричинила тяжкий Голодомор 1921-1923 рр. Для дітей-сиріт та безпритульних в серпні 1921 р. в Малій Лепатисі було організовано дитячий будинок на 31 дитину.

У 1921 році під час НЕПу в селі діяли 12 вітряків, три вальцьові парові млини, відкрито декілька крамниць дрібної торгівлі, виникло сільськогосподарське кооперативне товариство, яке надавало допомогу біднякам насінням та кредитами на придбання реманенту.

На кінець 1920 р. відкрито хату-читальню, забезпечено її літературою, відкрито сільбуд, бібліотеку. Активно діяла створена 18 травня 1921 р. комісія волполітосвіти. Тричі на тиждень в селі відбувалися збори-читки, лекції і бесіди з питань комуністичного руху і партійної програми. В селі в 8 школах 10 учителів давали знання 372 учням. Для боротьби з неписьменністю при клубі, бібліотеці, хатах-читальнях і школах створили гуртки лікнепу і школи малописьменних.31

11 грудня 1921 р. виникло сільськогосподарське кооперативне товариство, яке надавало допомогу бідноті насінням, кредитами, у придбанні сільськогосподарського реманенту. Очолив його комуніст, учасник громадянської війни М. С. Савченко. 1926 року організовано машинно-тракторне товариство «Незаможник», яке об’єднало сім господарств. Перший трактор зустрічали старі й малі. Омріяною для багатьох юнаків і дівчат села стала професія тракториста.32

Зеленівська волость (з центром у Малій Лепатисі) Верхньорогачицького району Мелітопольського повіту входила:

- з 8 липня 1920 р. в Олександрівську губернію, яка з 23 березня 1921 р. була перейменована в Запорізьку;

- з 1 грудня 1922 р. до складу Катеринославської губернії;

- з 12 квітня 1923 р. до  Мелітопольський округ Катеринославської губернії;

- з червня 1925 р. до  Мелітопольського округу Української РСР.33

Під час перепису 1926 р. до Малолепатиської сільради Верхньорогачицької волості входили:34

Селище

Було господарств

під час перепису

Число заповнених особистих карток

пп

Назва

Тип

Селян-ського типу

Інших

Разом

Чол. Статі

Жін. Статі

Разом

1

Мала Лепатиха

село

1245

69

1314

3065

3427

5493

2

Сергіївка

колонія

71

8

79

268

210

378

3

Володимирівка

поселен.

45

-

45

132

121

253

4

Кожем’яки

хутір

6

-

6

12

11

23

Наприкінці 20-х рр. розпочався курс на індустріалізацію та колективізацію сільського господарства, і були збільшені у значному обсязі одноразові податки з кожного двору.

Учасник громадянської війни, сільський активіст П.О. Тяжлов (1900-1978) у своїх щоденних записах за 1929 рік писав, що ці податки, а вірніше побори, були не інакше, як здирництвом з селян, яке радянська влада представляла у вигляді «червоних обозів» -показух, чим викликала у місцевих хлібоздавачів, як бідних, так і заможних, неабияке невдоволення політикою партії та уряду. У цих же записах повідомлялося, що саме у 1929 році, гнані радянською антирелігійною пропагандою, як баптисти-євангелісти, та невдоволені податками, власники сергіївських сільськогосподарських заводів були змушені розпродати майно та виїхати за межі Малолепетиської сільради.35

З 2 вересня 1930 року Верхньорогачицький з усіма землями увійшов до складу Великолепетиського району ВУЦВК; з 9 лютого 1932 р. Дніпропетровської; з 22 вересня 1937 р. Микола?ївської області.36

 XV з’їзд ВКП(б) взяв рішучий курс на об’єднання дрібних індивідуальних господарств у великі колективи. На 1 жовтня 1930 року 649 господарств Малолепетиської сільради об’єдналися в 9 ТСОЗів і одну сільськогосподарську артіль, за якими закріпили 7023 га землі. Вони мали 479 коней, 160 голів молодняка, 45 голів великої рогатої худоби, 133 голови свиней, 118 голів овець, 2 трактори, 6 двигунів, 8 молотарок, 36 сівалок, 97 лобогрійок, 103 букери, і 72 плуги. Суцільна колективізація на селі у 1931 році в основному була завершена. ТСОЗи перейшли на статут сільгоспартілей. Великолепетиська машинно-тракторна станція в 1932 р. уклала договори з колгоспами Малої Лепетихи про проведення основних сільськогосподарських робіт. На полях колгоспів працювало кілька тракторних бригад, у розпорядженні яких було 30 – 35 тракторів.37

Перший колективно вирощений урожай був вивезений у 1932 році до останнього кілограма, що спричинило тотальний Голодомор 1932-1933 років.

У 1936 р. колгоспники отримали на трудодень по 8,5 кг зерна, та 1,1 крб. грішми.

У 1937 р. хлібороби артілі «Трудовик» зібрали врожай зернових пересічно по 10,8 ц з га, а ланкова цього к-пу Я. І. Фліс зібрала врожай бавовни по 11 ц з кожного гектара. Чабан П. К. Щербина з к-пу «Червоний Дніпро» одержав 173 ягнят від 100 вівцематок, а свинарка з к-пу ім. Фрунзе Ф. А. Ящик виростила від кожної свиноматки по 17 поросят.

За високі виробничі показники вівцеферму колгоспу ім. Фрунзе у 1939 р. було занесено до Книги пошани Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Учасників виставки голову к-пу Г. О. Жигуна, та колгоспницю М. А. Кисіль відзначено Малими срібними медалями ВСГВ. На виставці був представлений і к-п «Труд комунарів», в якому вирощувались 100-пудові врожаї зернових. В колгоспах працювало 3 агрономи, 3 зоотехніки.

Якщо до революції 1 фельдшер обслуговував велику дільницю, що включала й Велику і Малу Лепатихи, то в передвоєнні роки в сільській лікарні працювали лікар та 10 осіб з середньою медичною освітою.

В розгортанні культурно-масової роботи на селі активну участь брали комуністи і комсомольці, сільські активісти. Вони читали лекції і доповіді, організовували концерти. Діяли бібліотека, колгоспні червоні кутки, клуб, при якому працювали хоровий і драматичний гуртки, демонструвалися звукові кінофільми. В особистому користуванні жителів появилися патефони, велосипеди. Село радіофікували.

На 1937 рік в селі діяли 3 початкових, середня й семирічна школи де працював 31 вчитель. До 1940 р. Мала Лепатиха стала селом суцільної грамотності.

Діяли бібліотека, колгоспні червоні кутки, клуб, при якому працювали хоровий і драматичний гуртки, демонструвалися звукові кінофільми. В особистому користуванні жителів появилися патефони, велосипеди. Село радіофікували.

Під час Німецько-Радянської війни 1941-1945 рр. з Малої Лепатихи були призвані в армію і на флот 350, загинули 285, нагороджені орденами і медалями 287. Вихідець з села  старшина М. А. Гречихін посмертно удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу. У вересні 1943 р. в районі с. Брагинки Гомельської області він в числі перших переправився на правий берег Дніпра, і зав’язав бій з противником. Під час бою М. А. Гречихін знищив 37 гітлерівців, і одного взяв у полон. Похований у білоруському селі, яке нині носить його ім’я, так само, як і вулиця, на якій він народився.

Майже на всіх ділянках роботи чоловіків замінили жінки, старики, підлітки. В липні 1941 р. в селі створено загін народного ополчення. З наближенням ворога значну частину тракторів, комбайнів, худоби колгоспники евакуювали у східні райони країни.

15 вересня 1941 р. Мала Лепатиха була окупована гітлерівськими окупантами, які, разом з поліцаями, розстріляли 51 мешканця села, серед яких вчителька-єврейка Д. Б. Хаєнко з сином Радиком, напівживими вкинуті до скотомогильника колгоспники П. Г. Мороз, Т. Я. Маслов, П. Є. Кузьмінов, О. П. Сазоненко та депутат сільської ради Д. М. Шеховцова. На примусові роботи було вигнано 142 особи, а під час відступу окупанти погнали на захід близько 650 чоловіків, жінок людей похилого віку, і навіть дітей.

Майже 200 людей, переважно чоловіків, переховувалися у каменоломнях, ходи катакомб яких сягали до крайніх сільських помешкань. Ними місцева жителька О. Шевченко надавала хліб та їжу тим, хто переховувався. У цих же печерах сільські активістки О. Чередніченко, М. Зайцева та сестри Рєзанови переховували викраденого у німецькому шпиталі пораненого радянського льотчика К. Борщагівського, який керував збитим над плавнями бомбардувальником.

З кінця жовтня 1943 року на протязі 100 днів і ночей точилися кровопролитні бої на підступах до Малої Лепатихи на Нікопольському плацдармі. 7 лютого війська 5-ї ударної Армії звільнили село. У районі Малої Лепатихи було встановлено понтонну переправу через Дніпро, яку німці замінували перед відступом. Але місцеві рибалки І. В. Троян та С. І. Давиденко, який бакенщиком, вказали найкоротший шлях для форсування річки.  Місцеві жителі носили снаряди, бо ніяка техніка не могла пройти через  небувалу багнюку. У селі довгий час після відступу ворога діяв польовий госпіталь.

Прізвища односельців, які загинули на фронтах війни викарбувані на відкритому у 1985 р. у центрі села пам’ятному  меморіалі архітектора Б. Давидовича, який має висоту 7,5 метрів.38

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 20 березня 1946 р. у складі Херсонської області було створено Верхньорогачицький район, але Малолепетиську сільраду залишили в складі Великолепетиського.39

Під час війни господарствам колгоспів і колгоспників Малої Лепетихи було завдано значних збитків. В колгоспах «Червоний прогрес», «Труд комунарів», ім. Воровського, «Червоний Жовтень», «Червоний партизан», ім. Кірова, «Червоний Дніпро», ім. Фрунзе та інших не лишилося жодного трактора, автомашини. Ледве зібрали 10 плугів та деякий дрібний реманент. На всі колгоспи було лише 8 коней. Не вистачало робочих рук. Увесь тягар робіт у колгоспах ліг на плечі жінок, людей похилого віку і підлітків.

Відновили роботу сільський клуб, бібліотека. Наприкінці 1944 і на початку 1945 років сіли за парти учні 2-х семирічних й початкової школи. Дільнична лікарня прийняла перших хворих.

Страшний Голодомор 1946-1947 років супроводжувався великою кількістю смертей. У 1947 р. у Малу Лепетиху перевели Великолепетиський дитячий будинок на 300 дітей – сиріт, який діяв до 1956 року.

Восени 1947 року відкрито дитячий будинок, до якого переведено близько 300 дітей із райцентру.

Згодом усі 9 колгоспів Малої Лепатихи утворили один великий колгосп ім. Кірова, де Савченко Савелій Дмитрович головував до 1970 року. Був нагороджений численними бойовими орденами та медалями та Орденами «Леніна» і «Жовтневої революції».

Деякий час перед війною та після неї на полях біля села вирощували бавовну для забезпечення сировиною Херсонського бавовняного комбінату. У 1951 р. за її високі врожаї  ланкові М. А. Кисіль була удостоєна  звання Героя Соціалістичної праці,  а Л. В. Фісюк –  нагороджена орденом Леніна.

У 1965 році колгосп придбав у МТС техніку.  За досягнуті успіхи в зерновому господарстві і виконання державних планів продажу продукції у 1966 р. колгоспові було присуджено третю республіканську премію Міністерства сільського господарства УРСР та Українського комітету профспілки робітників і службовців сільського господарства. Голову колгоспу С. Д. Савченка нагороджено орденом Леніна.

На поч. 1970 р. к-п мав понад 50 новозбудованих тваринницьких приміщень, в яких розміщувалимь близько 6 тис. голів великої рогатої худоби, 4,5 тис. свиней, 5 тис. овець.

Комсомолець-тракторист Г. В. Пархомчук, учасник обласного і республіканського змагання молодих механізаторів, посів перше місце в області та четверте в республіці.

За післявоєнний час невпізнанно змінилося село. Щороку 40 – 50 колгоспників справляли новосілля у просторих, красивих будинках. У 1965 р. Мала Лепетиха підключена до державної енергомережі. Всі будинки радіофіковані. В селі прокладено понад 32 км водопроводу. До послуг населення 4 магазини…

В дільничній лікарні та 3-х медичних пунктах трудились лікар та 14 працівників з середньою спеціальною освітою. Діяли 2 профілакторії для працівників тваринницьких ферм. 1957 року колгосп відкрив будинок ветеранів праці, які перебували на повному утриманні колгоспу.

В середній та восьмирічній школах здобували освіту 638 учнів. Їх навчали 45 вчителів.

У 1969 р. споруджено будинок культури із залом на 600 місць. При будинку культури діяли гуртки художньої самодіяльності. В селі працювали 3 сільські і 4 бригадні клуби, 3 стаціонарні кіноустановки, 2 бібліотеки. У 1985 р. середня школа перейшла у новозбудований триповерховий корпус. У 1986 почав працювати дитячий садок «Барвінок», який об’єднав 4 дитячі садки села. У 1986 р. від к-пу ім. Кірова відділився к-п «Росія».40

Значні зміни в Малій Лепетисі сталися за 30 років незалежності.

У кінці 90-х на поч. 2000-х років у селі почало розвиватись фермерське господарство.

У 1993-1994 рр. колгоспна земля була розпайована між їх членами. Земельна частка (пай) становить 7,6 – 11га. Крім того кожне селянське господарство отримало по 1га для ведення підсобного господарства, а працівники сфери обслуговування стали власниками ділянок площею 2 га.

У 1999 році було пущено в експлуатацію нове приміщення неповної середньої школи.

У Малій Лепетисі у 2006 році залишки колективних господарств зазнали банкрутства та були самоліквідовані. Одне за одним були створені фермерські господарства, сільгосп-підприємства, одноосібні господарства. Серед найбільших ТОВ Агрофірма «Україна» (2326 га ріллі), МП «Сіма» (1578 га),  ФГ «Ольга» (1295 га), ФГ «Надія» (1017 га), СТОВ «Чистопілля» (784 га), ТОВ «Вік» (727 га).

Всього у використанні Малолепетиської сільради знаходиться 14606 га орних земель, на яких вирощуються озимі та ранні зернові: пшениця, ячмінь, кукурудза, просо, овес, жито; а також соняшник, льон, рапс. Земля, яка знаходиться у обробітку орендаторів, одноосібників знаходиться в основному у власності орендаторів (власників паїв), які на основі укладених угод вступили в орендні відносини з великими та малими товаровиробниками. Останні сплачують податки до фіскальної служби та органів місцевого самоврядування, а також орендну плату орендодавцям, завдяки чому село має змогу повноцінно жити.

  Крім сільськогосподарських господарств, діє молокопереробне підприємство «Козацькі сири», яке з сировини домашніх господарств виробляє заготовки  для твердих сирів та інші готові молочні продукти та напівфабрикати. У 2016 р. реорганізоване в ДП «Гауда». Також  діють декілька приватних торгових точок.

Діють 2 бібліотеки, сільський клуб, та сільський  будинок культури, на базі якого:  відкрито оснащений сучасними тренажерами спортивний клуб «Атлант»; постійно діють відомі у селі та його межами фольклорний ансамбль «Калина», жіночий  «Наддніпряночка», хореографічний «Горицвіт», та дитячої пісні і танцю «Акварелька».

В закладі загальної середньої освіти ім. Т. Г. Шевченка, у якій навчається 126 учнів.

Населення сіл Малолепетиської старостинської округи обслуговує амбулаторія ЗПСМ та 2 медичні працівники.

Малолепетиська сільська рада була створена у 1944 році. У 2010 р. сільським головою став М. В. Колокот. За роки його керівництва сільська рада спрямовувала свої зусилля на загально-сільські справи: мільйонні кошти вкладені в укріплення вапнякових берегів Каховського водосховища, які руйнуються під впливом природних та людського факторів; на реконструкцію водомережі; автоматичні технології водопостачання; розвиток інфраструктури сіл, ремонт доріг; вагому допомогу діяльності закладів освіти, культури, охорони здоров’я. У 2015 р. сільська рада виграла ІІІ етап спільного проекту ЄС-ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду», кошти якого разом з бюджетними та зібраними з громади спрямовані на капітальну реконструкцію старого приміщення амбулаторії.

На території Малої Лепетихи діють релігійні громади:

1. Після 60-річної перерви у 1997 р. зареєстрована парафія на честь Архістратига Божого Михаїла Новокаховської  єпархії УПЦ МП.

2. Релігійна громада Свідків Єгови зареєстрована у 2002 році.

3. Церква «Дім Молитви» євангельських християн-баптистів заснована у 1943 р., зареєстрована в селі у 2002 році.

 З 2012 року у Малій  Лепетисі на базі суспільно-політичного тижневика «Статус «Д» у Великій Лепетисі двічі на місяць виходить газета сільської громади «Малолепетиський вісник» накладом 500 екз.41

М. М. Марченко.

 

Використані література і документи:

1https://www.google.com/search?client=opera&q=Мала+Лепетиха&sourceid=opera&ie=UTF-8&oe=UTF-8

2Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Херсонська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення, Стать (1989 (12.01)).  database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.

3Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Херсонська область (осіб) - Регіон, Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.

4Розподіл населення за рідною мовою, Херсонська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік, Вказали у якості рідної мову (2001 (05.12)). database.ukrcensus. gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.

 https://uk.wikipedia.org/wiki/Мала_Лепетиха

5А. В. Мордвінов, До світської і духовної історії Новоросії (ХVIII-ХІХ ст.), Запоріжжя «Освіта» 2008, с. 82.

6Гермоген, єпископ Псковський і Пороховський, колишній Таврійський і Сімферопольський «Таврическая епархия», Псков «Типография губернського правления» 1887 р. с. 260-261.

7Гермоген, єпископ Псковський і Пороховський, колишній Таврійський і Сімферопольський «Таврическая епархия», Псков «Типография губернського правления» 1887 р. с. 260-261.

8Історія міст і сіл України Херсонська область. – Інститут історії Академії наук УРСР. – 1972. – сс. – 255 – 262.

9Крестьянское хазяйство в Мелитопольском уезде. – Составители К. Вернер и С. Харизоменов. – М.. – типография В. В. Исленьова. – Большая Кислинка. – дом Архипова. – 1887. – с. 32 – 86.

10Волости и важн?йшія селенія Европейской Россіи. По данным обсл?дованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Д?л, по порученію Статистическаго Сов?та. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)

11Карта Мелітопольського повіту Таврійської губернії П. Лєбєдєва 1889 року.

12Рос. дореф. Населенныя м?ста Россійской Имперіи в 500 и бол?е жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ в?роиспов?даній по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. – IX + 270 + 120 с. – с. 1–218.

13Історія міст і сіл України Херсонська область. – Інститут історії Академії наук УРСР. – 1972. – сс. – 255 – 262.

14МАЛА ЛЕПЕТИХА - село, Великолепетиського району Херсонської області.

15МАЛА ЛЕПЕТИХА - село, Великолепетиського району Херсонської області.

16Общий очерк состояния народных училищ Таврической губернии за 1882 год, Бердянск, 1883. – с. 156.

17Общий очерк состояния народных училищ Таврической губернии за 1882 год, Бердянск, 1883. – с. 206-207.

18Общий очерк состояния народных училищ Таврической губернии за 1882 год, Бердяск, 1883. – с. 215.

19Общий очерк состояния народных училищ Таврической губернии за 1882 год, Бердянск, 1883. – с. 218.

20Отчет о состоянии церковно-приходских школ Таврической губернии за 1885 год, Бердянск1886. – с. 85.

21Отчет о состоянии церковно-приходских школ Таврической губернии за 1885 год, Бердянск1886. – с. 97.

22Общий очерк состояния народных училищ Таврической губернии за 1886 год, Бердянск, 1887. – с. 17.

23Общий очерк состояния народных училищ Таврической губернии за 1886 год, Бердянск, 1887. – с. 25.

24Общий очерк состояния народных училищ Таврической губернии за 1886 год, Бердянск, 1887. – с. 27.

25Общий очерк состояния народных училищ Таврической губернии за 1886 год, Бердянск, 1887. – с. 39.

26Общий очерк народних училищ Таврической губернии за 1892 учебный год, Бердянск, 1893. – с. 98.

27МАЛА ЛЕПЕТИХА - село, Великолепетиського району Херсонської області.

28Обзор состояния начального народного образования в Таврической Губернии за 1907-1908 учебный год. – Симферополь. – 1908. – с.с. 43-44.

29Обзор состояния начального народного образования в Таврической Губернии за 1913-1914 учебный год. – Симферополь. – 1914. – с. 5.

30Історія міст і сіл України Херсонська область. – Інститут історії Академії наук УРСР. – 1972. – сс. – 255 – 262.

31Історія міст і сіл України Херсонська область. – Інститут історії Академії наук УРСР. – 1972. – сс. – 255 – 262.

32МАЛА ЛЕПЕТИХА - село, Великолепетиського району Херсонської області.

33М. М. Марченко Зміни в адміністративному поділі Великолепетиського району.

34Херсонський обласний державний архів.

35МАЛА ЛЕПЕТИХА - село, Великолепетиського району Херсонської області.

36М. М. Марченко Зміни в адміністративному поділі Великолепетиського району.

37Історія міст і сіл України Херсонська область. – Інститут історії Академії наук УРСР. – 1972. – сс. – 255 – 262.

38МАЛА ЛЕПЕТИХА - село, Великолепетиського району Херсонської області.

39М. М. Марченко Зміни в адміністративному поділі Великолепетиського району.

40Історія міст і сіл України Херсонська область. – Інститут історії Академії наук УРСР. – 1972. – сс. – 255 – 262.

41МАЛА ЛЕПЕТИХА - село, Великолепетиського району Херсонської області.

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь