Відеолекторій до днів «Пам’яті героїв Крут» і «Соборності України»
21 січня 2022 року у 9 а, 9 б, і 7 а класах Великолепетиського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів директором КЗ «Великолепетиський селищний народний краєзнавчий музей ім. О. І. Ціпко було проведено відео лекторій до вище вказаних пам’ятних дат з показом авторського документального відео ролика Миколи Марченка «Пам’ятай про Крути» та вирізки з документального відео ролика «УНР-ЗУНР шанс на державність. ТРК Київ, 21 січня 2020 р.». Присутні 60 учнів і 7 вчителів дізналися про події тих днів і їх важливість для прийдешніх поколінь українців.
До дня «Пам’яті героїв Крут»:
29 січня в Україні відзначають День пам’яті героїв Крут – саме там у 1918 році відбувся бій, що на довгі роки став одним із символів боротьби українського народу за свободу і незалежність.
У січні 1918 року на Київ наступали більшовицькі війська під командуванням колишнього царського генерала Муравйова. Захищати молоду українську державу було нікому. Це сталося по причині того, що товариство українських поступовців на чолі з Михайлом Грушевським до останньої можливості трималося за ідею широкої автономії України в оновленій демократичній Росії. Лише коли розпочалася 1-ша радянсько-українська війна було проголошено IV-й Універсал про утворення незалежної Української Народної Республіки.
Після 1-го Універсалу Центральна Рада мала можливість створити своє власне військо. Навіть учасники 1-го українського військового з`їзду, який відбувся 5-8 травня 1917 р. в Києві за участю понад 900 делегатів від українських груп і організацій армій усіх фронтів, Балтійського і Чорноморського флотів, окремих гарнізонів і округів, які представляли 1,5 млн. військових-українців, вимагав обрати УГВК на чолі з С.Петлюрою і накреслив заходи з українізації армії і військової освіти. Та Центральна Рада до них не прислухалась. Володимир Виниченко писав, що «Не своєї армії нам, соціал-демократам, і всім щирим демократам треба, а знищення всяких постійних армій». І, згідно до 2-го Універсалу, українські військові перебували під командуванням Генерального штабу Тимчасового Уряду Росії.
Напередодні Жовтневого перевороту у Петрограді у Києві перебувало 2 млн. українських вояків, але їх розпустили по домівках.
Помилки у проведенні реформування української держави відштовхнули від Центральної Ради і представників багатих верств населення, і найбідніше селянство. Близько 15 тисяч колишніх офіцерів царської армії, які перебували в Києві у ті трагічні дні, відмовилися стати на захист УНР, що не захистило їх від жорстокого червоного терору після захоплення Києва. Українські вояки, деморалізовані політикою лідерів Центральної Ради та поразками в боротьбі з більшовиками, у бій йшли неохоче, та навіть проголошення державної незалежності УНР не підняло бойового духу армії. Частина військ під впливом більшовицької пропаганди оголосила про нейтралітет або перейшла на бік «червоних».
В цих умовах на захист суверенітету молодої української держави стали 300 студентів Українського народного університету, Університету Святого Володимира та учнів старших класів Української Кирило-Мефодіївської гімназії. 4 січня 1918 р. вони організували Курінь січових стрільців, і, пройшовши лише семиденну військову підготовку, 29 січня, без сумнівів і вагань, вирушили в похід проти російської армії на станцію Крути.
П’ять годин безперестанку студентський курінь стримував наступ червоних, втрачаючи молоді життя, під градом куль і гранат. Московські солдати без жалю багнетами проколювали юначі груди, прикладами рушниць розбивали голови, добивали поранених …
28 студентів потрапили в полон. Муравйовці цілу ніч по-звірячому мордували їх, а на світанку повели на розстріл. У зимове холодне небо злетіли звуки гімну «Ще не вмерла Україна», які зупинила недовга кулеметна черга… Більшовицькі кати заборонили місцевим селянам ховати тіла захисників Києва, залишивши їх на засніженому полі.
Завдяки підписанню Берестейської мирної угоди з австро-німецьким командуванням у березні 1918 р. Київ було звільнено, і тіла 30 молодих людей, які загинули під Крутами, урочисто поховали у братській могилі у Києві на Аскольдовому цвинтарі.
Ця героїчна, й водночас трагічна подія знаменувала початок нової епохи національного пробудження українців, усвідомлення нашого права жити на власній землі та святого обов’язку – боронити її. Сьогодні знову нашу українську землю топче ворог, і знову у перших рядах захисників Вітчизни саме молодь. Україна пишається молодими Героями. Пам’ять про них, як і та велична слава, за яку вони боролися тоді, і боряться сьогодні – невмируща. Вічна їм слава.
До Дня «Соборності України»:
У результаті революції в Росії та розпаду Австро-Угорської імперії постали дві українські держави: Українська Народна Республіка (УНР) та Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Вони відрізнялися між собою політичними, економічними, соціальними і міжнародними орієнтирами. Це було зумовлено як історичною долею цих земель, так і обставинами, що склалися.
В УНР основна увага приділялась соціальним питанням, правам національних меншин, у той час як у ЗУНР основним було національне питання. Також суттєво відрізнялась у правах еліта двох держав. При владі в УНР знаходились молоді діячі, які у своїй діяльності значною мірою сповідували революційний романтизм. Уряд ЗУНР складався з представників української аристократії та інтелігенції, що мали великий досвід парламентської боротьби і в своїй діяльності виходили з потреб моменту.
Незважаючи на розбіжності і власні амбіції, лідери двох українських держав перед обличчям смертельної небезпеки дійшли згоди про об'єднання.
Ініціатором об'єднання виступила ЗУНР, яка опинилась у загрозливій ситуації перед обличчям польської та румунської агресії.
Прихід до влади Директорії і відновлення УНР дало новий поштовх об'єднавчому процесу. Акт злуки був приурочений до першої річниці проголошення самостійності Наддніпрянської України 22 січня 1919 р. Він має велике історичне значення як факт реального об'єднання українських земель у єдиній соборній державі. Проте до справжнього об'єднання справа так і не дійшла. Вже через кілька днів після проголошення злуки Директорія під тиском Червоної Армії змушена була покинути Київ. На плечі ЗОУНР ліг весь тягар війни з Польщею. Акт фактично перестав бути чинним і наприкінці 1919 р. Євген Петрушевич його денонсував. Як зраду сприйняли галиччани переговори уряду УНР з Польщею навесні 1920 р.
Директор районного народного краєзнавчого музею ім. О.І. Ціпко
М. М. Марченко
