Добровольцем пішов у військо на початку повномасштабного вторгнення. Прагнув потрапити у свою артилерійську частину, та опинився в бригаді на Херсонщині.
Гірке й солодке, війна, цукор та мед – лягли шарами прожиті роки в біографію водія розвідувального взводу Миколи. Та давайте не поспіхом роздивимось, що то за дивне «гурманство» таке.
Після 8 класів у рідному селі на Черкащині Микола закінчив сільгосптехнікум, набувши професії зоотехніка. Та попрацювати за фахом не судилося: колгоспи порозвалювалися, а великі фермерські господарства ще не постали. У 1991-му пішов на строкову службу, отримав військове звання старшини, яке відповідає нинішньому головному сержанту. Після армії по рекомендації подався у міліцію, служив патрульним, а потім – конвоїром. Згодом довелося по заробітках помотатися, аж доки не осів у селі на Кіровоградщині, де почалося «солодке життя» на місцевому цукровому заводі. Та не сиділося йому спокійно, у 2006 році підписав контракт й знову водієм відслужив рік. Після демобілізації на тому ж цукровому заводі працював оператором центрифуги. Аж ось 2015 рік і «Таксист» – вже серед добровольців у лавах ЗСУ. Зайве казати, що й в АТО він був водієм. Вдосталь сьорбнувши гіркоти війни, знову повернувся на своє солодке виробництво. А, маючи у селі власну хату й чималий город, ще й пасіку завів, аби зовсім життя медом здавалося.
Проте не судилося Миколі зажити тихо-мирно: – вже четверте добровольцем пішов у військо на початку повномасштабного вторгнення. Прагнув потрапити у свою артилерійську частину, та опинився в бригаді на Херсонщині. «Але я не шкодую, – говорить «Таксист», – війни й тут вистачає. Чому, маючи звання головного сержанта, я усе ще кручу кермо простим водієм? Бо я сюди не за посадою прийшов, а за покликом серця. Набутий досвід допомагає в екстремальних ситуаціях людей та техніку зберегти, й завдання як слід виконати. Тут зовсім інший світ, аніж на цивілці, – тут ми горою один за одного, ми рідніше за рідних й абсолютно впевнені у побратимах».
Херсонський обласний ТЦК та СП
