Життєвий шлях «Сокола», головного сержанта механізованої роти Олександра
Життєвий шлях «Сокола», головного сержанта механізованої роти Олександра – прямий та чесний шлях воїна, стрімкий та благородний, як соколиний політ, адже за винятком дитинства, уся його 49-річна біографія становить боротьбу з зовнішніми ворогами країни та внутрішньою злочинною нечистю.
У селі на Кіровоградщині, де народився Сашко, родина мала міцне господарство: декілька городів та увесь «спектр» свійської худоби, від курей до корів. Та не сільський добробут, а військова справа з дитинства вабила нашого героя. Після школи – армія, точніше флот, частина забезпечення морської авіації. Демобілізувався у званні сержанта, втім так й не повернувся у повному сенсі до мирного життя, бо пішов служити у міліцію. Служба вимагала нових фахових знань, тож Олександр закінчив технікум за спеціальністю «правознавство», а потім ще й вищу освіту отримав у національному університеті внутрішніх справ.
Лейтенант поліції служив на передовій в управлінні по боротьбі з організованою злочинністю. Стриманий та небагатослівний, він не любить розповідати про свої подвиги, а що вагомі досягнення були, свідчить те, що нагороди йому вручав особисто міністр внутрішніх справ.
Зрештою, позаду залишилася служба у внутрішніх органах, зокрема, оперуповноваженого по боротьбі з організованою злочинністю, з 2010-го Олександр на пенсії. Продовжив працювати за фахом, вже у приватних структурах інкасації та охорони. На цьому посту його й застало велике вторгнення.
Пішов добровольцем, змінивши один однострій на інший. В одному із підрозділів ТрО спершу обіймав посаду командира відділення, потім сержанта з матеріального забезпечення мехроти, наразі – головного сержанта, до речі, це як звання, так й посада «Сокола». Головний сержант – це права рука командира роти, йому величезний тягар треба нести, аби підрозділ як слід виконував усі поставлені завдання. Олександр відмахується на прохання розповісти про свою, таку важливу, службу: «Що лежить на мені? Та усе, що стосується життєдіяльності роти. Особливо робота з особовим складом, коли це вдається, людина відкривається, а тоді можна бути певним, що ретельно та сумлінно виконуватиме свої обов’язки».
Не буде перебільшенням сказати наостанок, що усе життя «Сокола» це служба, а служба – майже цілком його життя. «Я не вмію відпочивати, визнає головний сержант. Тому після перемоги – жодного дня відпочинку, відразу на роботу, де на мене весь цей час чекають».
