Великолепетиська селищна рада
Херсонська область, Каховський район

Солдат Володимир Олексійович на псевдо «Вуйко», старший човняр одного з підрозділів ТрО у своєму батальйоні досить шанований. Тай псевдо має відновідни: справжній вуйко – статечний, серйозний, неквапливий, проте швидкий й впевнений у рухах, щирий на

Дата: 19.06.2024 14:16
Кількість переглядів: 33

Після 8-го класу Володимир був змушений доглядати хворого батька, середню освіту отримав вже у вечірній школі. Так склалося, що строкову службу у 1990-92 роках проходив у тих місяцях, де нині воює, на Херсонщині. Посада заступника начальника протипожежної охорони батальйону передбачала старшинські погони, та він не переймався отриманням звання, тож й залишився просто солдатом.

​​​​​​​Фото без опису

Після армії 30 років відробив водієм, намотав на колеса як дороги колишнього «совка», так й Європи. Їздив на всіх типах вантажівок, переважно – на фурах, врешті осів на Кіровоградщині, де чекає його з війни дружина Світлана. До речі, родина Володимира дала країні аж п’ять бійців: окрім Володимира, воює його син Микола, брат Василь та племінники Володимир та Василь. З початком вторгнення «Вуйко» пішов в центр комплектування. Коли у Кропивницькому став доукомплектовуватись один з батальйонів ТрО, нашого героя покликали на посаду водія взводу матеріально-технічного забезпечення.

Коли постала необхідність виконувати бойові завдання на воді «Війко» змінив автівку на човен: «Покликав мене головний сержант батальйону, вказав на човен – спробуй, – згадує Володимир Олексійович. – Гадав, куди мені: з лісу – та на воду? Зараз перекинуся, ото й усе, але стало вдаватися, та дедалі краще. Після відповідних курсів вмію й понтони буксирувати: гадаю, знадобиться, коли у наступ підемо». Якось під час евакуації поранених ворог помітив човен, влаштував шалений обстріл, проте завдяки майстерності, чіткості дій обійшлося без жертв. Усе-таки «Вуйко» отримав від окупантів «подарунок», ще й ледь не смертельний – уламок увійшов усього за два сантиметри від стегнової артерії. «Та нічого, у шпиталі залатали та я знову перевожу побратимів, – посміхається скромний герой. – Жодного не втратив й дасть Бог, не втрачу. Тут своєрідна гра: ми намагаємося обхитрувати ворога, а він – нас підловити. Звісно, буває страшно, бо тільки дурний не боїться, але не можна розгубитися, втратити самовладання. Швидкість, злагодженість, чіткість дій – це життя хлопців».


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь