Белемніти з Великолепетиського музею.
Белемніти існували 230 – 66 млн. років тому. Наукова назва Belemnitida Gray, від грец. Βέλεμνον (белемнон) – метальний снаряд, – загін вимерлих голово-ногих молюсків з підкласу двозябрових. Хижаки, скоріше за все, добре плавали; мали плавники, великі очі, рогові щелепи і чорнильний мішок. На щупальцях у них були гачки. Усередині тіла белемніта був масивний карбонатний ростр, схо-жий на наконечник стріли. З цими рострами, які часто зустрічаються в мезозойсь-ких відкладеннях, і пов’язана назва загону.
Белемніти були дуже численні в Юрському і Крейдяному періодах. Вимерли вони, ймовірно, на межі Крейдяного періоду і Палеогену.
Зовні белемніти були схожі на кальмарів, але, на відміну від них, мали справжню внутрішню раковину, що складається з трьох частин:
Фрагмокон – середня частина в формі полого конуса з перегородками і струмками наростання на зовнішній. На вершині конуса є початкова «зародкова» камера у вигляді бульбашки. Фрагмокон відповідає всій раковині ортоцераса. Проостракум – спинний довгий і тонкий пластинчастий (або листоподібний) ви-ступ задньої частини стінки фрагмокона. Ростр – задня загострена циліндрична, конічна або веретеноподібна частина з конічним поглибленням для утримання задньої частини фрагмокона.
Протоконх (зародкова раковина) куляста. На початку свого розвитку белем-ніти мали раковину з перегородками і сифоном (зародковий пухирець, як житлова камера у наутілуса). Надалі, навіть у молодих тварин, вапняна раковина виявляє-ться укладеними всередині швидко зростаючими м’якими частинами тіла. Подіб-на внутрішня раковина є у сучасних каракатиць [мал. 4].
Найбільш часто скам’янілі залишки белемнітів зустрічаються в морських юрських і крейдяних відкладеннях. Найкраще зберігається ростр белемнітів – найбільш міцна частина внутрішньої раковини. У довжину ростри досягали 15-20 см. В середньо-юрських відкладеннях Європи відомий ростр довжина якого дося-гала 50 см, а загальна довжина тіла белемніта могла доходити до 3 м.
У скам’янілих рештках речовина ростра заміщається на різні форми кварцу, кремнезему, кальциту. Зустрічаються опали, що переливаються.
Проостракум – дуже тонкий, тендітний, і рідко зберігається. Його задній кі-нець загострений. У виняткових випадках знаходять відбитки м’якого тіла белем-нітів.
Белемніти були хижаками з торпедоподібною формою тіла. Вони плавали хвостом вперед (подібно до кальмарів). Різні види белемнітів мешкали в різному-нітних областях морів і океанів: прибережній зоні; у відкритому морі - більшість активні плавці, деякі – планктон; на дні – бентос (але не на великих глибинах) – розривали дно вістрям свого ростра.
Ростри белемнітів в Україні називали «стрілами Перуна»; в Росії – «чортів палець»; в Англії – «громова стріла» або «мітка від удару блискавки» (англ. Thun-der-bolts); у Єгипті – громові стріли. Справа в тому, що скам’янілі залишки белем-нітів схожі на фульгуріти – з’являються в піску від удару блискавки; в Україні - «стріли Перуна».
Мешкали аммоніти та белемніти і в водах, які колись покривали територію сучасного нашого краю, але їх рештки лежать на великій глибині. По причинах вказаних вище знайти їх у нашій місцевості можна хіба що випадково.
Проте у Великолепетиському селищному народному краєзнавчому музеї ім. О. І. Ціпко зберігаються 7 рострів белемнітів знайдених на березі р. Десни в Новгород-Сіверському районі Чернігівської області Володимиром Мікулою, і подарованих закладу.
Директор музею
М. М. Марченко
